Джерело: Район.Історія

Документи, які знаходяться в Державному архіві Волинської області є цінним джерелом до вивчення генеалогії волинян, і, зокрема, лучан.

Велику інформативну цінність представляють так звані «Шлюбні обшуки», якщо говорити дослівно на мові тих часів, то назва документу звучить як «Брачные обыски».

«Обшуки» велись на території колишньої Російської імперії окрім метричних книг, а, як територія теперішньої Волинської області, колись була в складі Волинської губернії.

Метою таких «обшуків» було з'ясування можливості укладення шлюбу між нареченим і нареченою, наприклад, щодо убезпечення шлюбів між близькими родичами та вже одруженими громадянами. На жаль, у волинському архіві «шлюбні обшуки» можна знайти не по всіх населених пунктах, адже робились вони давно і в силу різних причин не дійшли до наших часів. Інколи метрики та «обшуки» могли бути знищені разом із храмами, де вони зберігались до того, як були передані на зберігання в архів.

Яку інформацію можна знайти в «шлюбному обшуку»? Якщо бути точним, то назва церкви, соціальний стан, місця проживання, імена, прізвища та по-батькові нареченого та нареченої. Окрім того вік наречених станом на час одруження. Також вказувалась інформацію про шлюбний статус. Робили запис «дівиця», «холостий», «вдівець» чи «вдова».

Сто років тому обов'язковим був дозвіл батьків на шлюб. Про це робився запис в «обшуку», що батьки не проти. Також, якщо наречений був військовим, то він повинен був отримати окрім дозволу батьків, «добро» від свого начальства, про це також робився запис. Документ скріплювали підписи наречених.

Обов'язковим була присутність чотирьох поручителів, які засвідчували, що інформація про наречених вірна. Також в «обшуку» могли бути дані про місце, де буде відбуватися шлюбна церемонія або ще якісь корисні додаткові дані, до прикладу професія молодої, чи її батьків.

Переглядаючи «шлюбні обшуки» луцьких храмів початку ХХ століття, нам вдалось натрапити на кілька цікавих записів чи то історій, про які хочемо розповісти нашим читачам.

Ось, до прикладу, в 1911 році священник Свято-Покровської церкви повідомив про те, що варто визнати недійсним шлюб Платоніди та Авраама Кондратюків, бо виявляється, Авраам приїхав на Волинь і взяв шлюб з молодою, будучи вже одруженим. Як бачимо, і «шлюбні обшуки» не допомогли виявити, що наречений був не парубком. Раніше інформацію можна було приховати, бо не було Інтернету, зв’язку і документів з фото. Як говориться, просто рай для шлюбних аферистів.

Як говорилось вище, інколи можна було з документів дізнатись про професію наречених. Так, в одному із «обшуків» луцького храму 1908 року, нашу увагу привернув запис. Наречена «классная дама»… Думаємо, мова йде не про те, що наречена була красуня чи розумниця. Швидше всього мається на увазі професія. Адже на початку ХХ століття класними дамами називали виховательок в жіночих гімназіях. Отож в 1908 році така собі луцька класна дама Анна Двінська виходила заміж за віленського викладача Миколу Горохова.

Можна було з «шлюбних обшуків» інколи дізнатись й про професію батьків. Так до прикладу, в одному із записів ми прочитали про шлюб «доньки збройового майстра Лідії Перундть та підпоручика 44 Охотського полку Миколи Колеснікова». В цьому записі, до речі, якраз окрім дозволу батьків, був дозвіл і військового начальства нареченого.

Другим прикладом є запис про ще один шлюб, коли в 1908 році в Луцьку одружився поміщик, купець Микола Зібров із донькою купця Гертрудою-Елізабет Пай.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.