Волинські замовляння проти хвороб
Роками-віками наш мудрий український народ осмислював, збирав й застосовував різноманіття засобів супроти хвороб-недуг і побутових негараздів. Серед них бачимо практичний застосунок певних субстанцій і трав, що мали лікувальну силу, а також словесні «порятунки», що ними були замовляння.
Ті цікаві лінґвістичні конструкти, часто підсилені релігійною складовою, показують нинішньому люду особливості світосприйняття наших предків. Чи не у кожному селі ще й досі є старенька бабуся, яка, наприклад, вміло змовляє вроки, нашіптуючи при тому молитву.
Декілька таких замовлянь з часу першої половини ХХ століття оригінальною говіркою хранителів тих знань нині пропонуємо вашій увазі.
***
Жителька села Мельники Шацького району Г. Забродоцька розповідала:
«Мене вчив Юрко, е, шьобь пес ни кусав. Каже: «На Восиянській горі, там пристиг стоїть, там Госпоть сидить. Е… Госпоть сказав своїм учинкам: хто мою молітву знатиме, тог пес не кусатиме, і гад не сосатиме». І Очче наш проказати. І вже ни… ни буди. То я пробувала. Мене навчів. Як вже за силом бало йду й замру, поки я силом. Вже шьоб пес ни гавкав.
У Цирі на Любешівщині вроки знімали з допомогою таких слів:
Летів ворон с чужих сторон,
Сів на вуротюх, в червоних чуботюх.
Хто вас пріслав, щоб забрав,
Звідкє прішли, шоб і пруйшли.
[І три рази «Очче наш»].
Баба-шептуха. Фото з сайту www.uarp.org
Цікавим замовлянням боролися із рожею у Кияжі Рожищенського району:
Я тебе спалюю,
Я тибе виганєю.
Місяцю сьватий, відвирни, –
Чи з руки, чи з голови.
Рожа жіноча, парубоча, дівоча,
Вже ти накрутила,
Викачую тибе яйцем.
Вийди собі до сходу сонця
За моїми руками,
За Божими словами.
У Затурцях Локачинського району знали як боротися із головним болем:
«Ішла Божа матінка лісами, болотами – назустріч їй Ісус Христос. «Куди ти, Матінко, йдеш? – «Людей лікувати, з голови болі скідати».
Мешканці Волинського Полісся. Фото із zarichchia.blogspot.com
Мешканці Лемешова на Горохівщині ту ж саму недугу замовляли дещо в інший спосіб:
«Ой болю мій, болю, я тибе не боюсь. Йди субі на нетрі, на хащі, де люде ни ходять, де звірі ни бродять, де трава ни росте, де пташки не літають».
Від крові мовили такі-от слова (у Залісцях Рожищенського району):
«Їхав Юрій на білім куні і замувляв кров мені. Пр-р-р, кінь, стань, а, кров, пиристань».
Ще барвистіше замовляли на Старовижівщині:
«Їхав Ілля на коні, тяг ногі по зимлі. Ноги підняв – кров уняв. Ішла Причиста; одна – з Кіїва, друга – с Чирнігова, третя – з Ніжина. Несли срібну голочку, шовкову ниточку, рани зашивали, кров замовляли. Кров буйної голове з рум’яного лиця, с чирвоного серця, з жовтої кості, з місків, з чорних кіс, с карих очей».
Джерело: Григорій Аркушин. «Всього на світи хватає…» (фольклор, звичаї та обряди Західного Полісся у діалектологічних записах): [вибране]. – Луцьк, 2015. – С. 200, 206, 208 – 209.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
