Про що мовчить оповита легендами перлина Волині

Джерело: ВолодимирМедіа

Кілька років тому Володимир-Волинський відвідав Герой України Борис Возницький, який завідував Львівською картинною галереєю. Цей поважний мистецтвознавець назвав наше місто другим Єрусалимом, маючи на увазі потужну духовну ауру, яка створюється старовинними церквами.

Однією з таких перлин є Василівська церква у Володимирі-Волинському. Її будівництво оповите легендами і переказами. В одному з них розповідається, що київський князь Володимир Святославович повертався з Карпат, де взяв під свою владу плем’я білих хорватів. Він зупинився у Володимирі з військом, щоб відпочити і наказав своїм воїнам, аби кожен з них приніс по одній цеглині – так була збудована церква впродовж одного дня. Оскільки князь при хрещенні отримав імя Василій, то й церква іменується Василівською. Такий переказ.

Дослідження відомого вченого, мистецтвознавця, кандидата архітекутри Григорія Логвина, який вивчав Василівську церкву під час своєї експедиції по Україні у 1947 році, підтверджують той факт, що храм було збудовано у 14 столітті. Учений прийшов до такого висновку, дослідивши цеглу, з якої зведено споруду. Історія не зберегла імені архітектора, літописці згадують «хитрого мужа Олексу». Унікальність церкви полягає в особливостях її архітектури: вісім контрафорсів (виступів) створюють враження, що церква має хвилясті стіни і нагадує квітку з восьми пелюстками. Краєзнавці вважають, що подібних до неї немає ніде на планеті.

У минулі століття церква була увінчана куполом, подібним до шолома. Куполи, схожі до цибулин, які бачимо нині, були надбудовані російським архітектором П.Козловим у 19столітті. Дослідник Г.Логвин стверджував, що у 18 ст. на внутрішніх стінах церкви були фрески, які згодом замалювали. У 1914 році у північній стіні храму знайшли дошку з таємничим написом. Учений Ізмаїл Срезневський, академік Петербурзької академії наук, розшифрував з напису три слова: «Боже, поможи князю!». Ім’я князя не збереглося. Дошка була вивезена до Хорватії і нині зберігається у музеї університету м.Загреб.

Цікавим для шанувальників історії є внутрішній простір храму: іконостас датується 18 століттям, потьм’янілі від часу ікони налічують понад 200 років. Особливо цікавою є ікона Богородиця-Одигитрія (з грецької – та, яка показує шлях.). Вона написана на липових дошках, її вік налічує понад 500 років! Історик Микола Теодорович писав, що ікону привезено з Візантії, але невідомо ким і коли.

В історії церкви залишили слід поважні люди. На її подвір’ї похований священик Даміан Герштанський.(1854-1936). Він походив з давнього духовного роду. Отець Даміан понад 50 років служив у Василівському храмі, мав дуже великий авторитет серед володимирчан, тому його обрали депутатом Української фракції російської царської Думи, а згодом він став послом до польського Сейму – у тих високих установах він захищав інтереси простих людей і за це заслужив повагу від них. Герштанський рано залишився вдівцем, виховав семеро дітей – шість доньок і сина. Усі стали достойними людьми.Одна з доньок – Олена Герштанська – стала відомою співачкою, співпрацювала із всесвітньознаним російським співаком Федором Шаляпіним, співала з ним а опері «Царська наречена». Згодом емігрувала до США й працювала в Українській опері у Вашингтоні.

У 1941-1968 роках настоятелем церкви був священик Євген Герштанський. Він також походив з давнього священичого роду. Отець Євген закінчив Варшавський університет, мав велике духовне покликання, його дуже поважали люди.

Помітний слід в історії церкви залишив отець Сергій Депо. Він закінчив Московську духовну семінарію і Ленінградську духовну академію, захистив дисертацію кандидата богословських наук на тему «Володимир-Волинська єпархія та її історія». Отець Сергій вмів знайти підхід до душі кожного свого парафіянина, тому його любили і поважали люди і він залишив добрий спогад у серцях усіх, хто його знав.

Уже понад 700 років на давній волинській землі стоїть унікальна перлинка – Василівська церква, у ній ніколи не зупинялося Богослужіння, у її стінах відчутний дух століть.


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі