"Я так і знала, що народиться монстр, — зізналася акушерці американка Мері Дункан, щойно на світ з'явилася її донька Айседора. — Ця дитина не може бути нормальною. Вона стрибала і скакала ще в моїй утробі".

Батько, банкір-невдаха Джозеф, збанкрутував і втік, залишивши Мері з чотирма дітьми на руках. Вона не могла нічого їсти, крім устриць, які запивала крижаним шампанським.

Її слова виявилися пророчими. У 13 років Айседора покинула школу, захопилася музикою й танцями. А у 18 поїхала підкоряти Чикаго. Там закохалася у свого шанувальника — 45-річного поляка Івана Міроського. Однак їхні стосунки не клеїлися. Іван був бідним, і до того ж одруженим.

Дочекавшись повноліття, Айседора залишає США й на судні для перевезення худоби відправляється до Англії. У Лондоні виступи починаються зі світських вечірок. Вона танцює босоніж, у легенькій туніці. Тоді це шокувало публіку. Під час гастролей у Будапешті до танцівниці підійшов 27-річний угорський актор Оскар Бережі:

"Я хочу познайомити вас зі своїми батьками. Їдьмо просто зараз".

За місяць Бережі влаштував публічні заручини. Однак за тиждень до весілля він увірвався до гримерки Дункан і заявив:

"Мені запропонували роль. Неймовірну. Післязавтра починаються зйомки. У Мадриді".

"А як же наше весілля?"

"Ти думаєш, що я буду жертвувати кар'єрою заради твоїх жіночих примх? Якщо є роль, то весілля не буде!"

Невдовзі Дункан знайомиться з німецьким театральним режисером Гордоном Креґом. У свої 32 він уже був батьком вісьмох дітей від трьох жінок. Айседора ділила з ним свої заробітки. Коли завагітніла, продовжувала танцювати, аби було за що жити.

1906-го Дункан народжує доньку Дідру. Ледь оговтавшись після тяжких пологів, знову виходить на сцену. Якось під час одного з виступів вона непритомніє. Це ображає Гордона. Адже вона підводить його, не забезпечивши фінансування чергового проєкту. Зрештою вони розходяться.

Одного дня в Парижі до гримерки Дункан зайшов 28-річний Паріс Зінґер — син винахідника швейної машинки Ісаака Зінґера. Новий шанувальник робив їй дорогі подарунки й оточував турботою. 1910-го в них народився син Патрік. Зінґер запропонував Айседорі одружитися. Однак вона заявила, що її "не можна купити". Чоловік ревнував, та Дункан не збиралася відмовлятися від своєї незалежності, фліртувала з іншими. Невдовзі після народження сина вони розійшлися.

У січні 1913-го танцівниця поїхала на гастролі до Росії. Тоді в неї почалися видіння. Бувало, вчувався траурний марш або ввижалися дві дитячі труни у снігу. Вона заспокоїлася, лише коли відвезла дітей до Парижа. Там разом із гувернанткою їх відправили до Версаля. Дорогою заглух двигун, водій вийшов його перевірити. Раптом машина рушила з місця. Збивши шофера, автомобіль скотився в Сену. Діти загинули. У 1914-му від короткочасного роману народила хлопчика, який прожив кілька днів.

Від самогубства танцівницю стримали вихованки її школи в Німеччині: "Айседора, живіть для нас. Хіба ми - не ваші діти?" Потім вона удочерить шістьох учениць. Ці дівчата стануть продовжувачками традицій вільного танцю і пропагандистками її творчості.

У жовтні 1921 року Айседорі Дункан запропонували відкрити свою школу танцю в Москві. На одному з вечорів її побачив поет Сергій Єсенін. Зачарований, він зняв взуття і босий станцював перед нею дикий танок.

"Він читав мені свої вірші, - розповідала потім Айседора. - Я нічого не зрозуміла, але я чую, що це музика і що вірші ці писав геній!"

Кілька днів потому Сергій перебрався до Айседори. Вона вивчила кілька десятків російських слів. Називала коханого "Сергей Александрович". На прийомах і літературних вечорах Дункан танцювала, а Єсенін читав вірші.

Айседора була старша за поета на 17 років, не чула душі в своєму молодому коханцеві, писала на дзеркалі губною помадою "Я лублу Єсенін", дарувала йому дорогі подарунки і ні в чому не могла відмовити.

Незабаром з'ясувалося, що поет має нервовий розлад. Іноді на нього щось находило, він кричав на Айседору, навіть бив. Сергій тижнями десь блукав, пиячив, а потім повертався, ставав перед нею навколішки. Айседора прощала.

"Был он изящен,

К тому ж поэт,

Хоть с небольшой,

Но ухватистой силою,

И какую-то женщину,

Сорока с лишним лет,

Называл скверной девочкой

И своею милою".

Сергей Есенин, "Черный человек"

Щоби врятувати коханого від запоїв, вирішила повезти його до Європи. Для цього треба було одружитися - інакше Сергія не випустили би з країни. Однак за кордоном Єсенін страждав, що його, популярного на батьківщині поета, сприймають лише як чоловіка великої Айседори. І далі пиячив. Подружжя сварилося. По поверненні до Росії Єсенін надіслав Дункан телеграму: "Я люблю другую, женат, счастлив". Вони розійшлися. Шлюб протривав два роки. Хоч офіційно поет і танцівниця так і не були розлучені.

За два роки після розриву, 28 грудня 1925 року, поета знайшли повішеним у номері петербурзького готелю, де він колись зупинявся з Дункан.

Коли жінка дізналася про смерть Єсеніна, то сказала: "Я ридала і страждала через нього так багато, що він вичерпав всі мої можливості для страждання".

При цьому Айседора всі права на гонорари Єсеніна віддала матері і сестрам поета, хоча як вдова мала права на них.

14 вересня 1927 року у Ніцці Айседора збиралась на побачення з італійським автомобілістом Бенуа Фолькетто. Жінка була в настрої. Вдягла червону сукню. На шию зав'язала червоний шалик із довгими китицями, жовтою птицею, синіми айстрами та китайськими ієрогліфами. Він був її улюбленим предметом одягу і незмінною деталлю виступів.

Фолькетто приїхав до неї, вийшов із машини, посміхнувся та обійняв Айседору. Коли вони вже збирались сідати до авта, з готелю вибігла подруга Мері. Винесла плащ і просила танцівницю накинути його. Дункан відмовилась - у мене є шаль, сказала. Кілька разів обвила червоною тканиною шию і викрикнула: "Прощавайте, друзі мої, я їду до слави!"

Фолькетто сів за кермо і завів двигун. Автомобіль рушив. Через ревіння двигуна пара не почула крику Мері. Подруга проводжала поглядом машину і побачила, що кінець шалика Айседори волочиться по землі. Вона скрикнула: "Айседоро, твоя шаль!" Та було пізно. Китиці з одного кінця намотались на вісь колеса. Інший кінець зламав шию танцівниці.

Через кілька метрів авто зупинилось. Із нього вискочив Фолькетто. Схопився руками за голову, несамовито кричав: "Я вбив мадонну, я вбив мадонну!"

Пізніше спеціалісти встановили: Айседора загинула в перші секунди поїздки. Їй було 50 років.

Танцівницю поховали в Парижі, на цвинтарі Пер-Лашез.