Московський купець-паломник у Луцьку в 1561 році

У 1890 році в Києві видали "Сборник исторических материалов, извлеченных из древних актовых книг Киевского центрального архива при университете св. Владимира". Одна з описаний там історій стосується московського купця в Луцьку у 1861 році. Подаємо її в перекладі О. Киричка.

***

Вийшовши переможницею у війнах з Казанню і Астраханню, Москва спрямувала свою зброю і на ослабілу Лівонію, шукаючи придбань на заході. Військові успіхи Івана IV в цій стороні викликали природно в релігійній душі подяку до Бога і таким чином послужили, мабуть, одною з причин того, що він відправив новгородського владичного архідиякона Геннадія з московськими купцями Андрієм і Яковом, а в тому числі і з Василем Позняковим,  що фігурує у пропонованій пам'ятці, з подарунками і милостинею на схід до святих місць і до всіх майже патріархів.  Одночасне ж відвідування московськими мандрівниками не тільки цих останніх, а й римського папи, змушує припускати і іншу причину відправки туди Грозним згаданих осіб: бажання знайти собі сильного союзника на заході і, як засіб до цього, вирішення питання про об'єднання східної церкви з західною і про спільну боротьбу з турками, питання, які хотів підняти папа Григорій XIII спочатку в 1566 році через священника Рудольфа Кленхена, а потім, в 1581, через єзуїта Антоніо Поссевіно. В другому новгородському літописі говориться, між іншим,  ще й про те , що Геннадій повинен був записувати звичаї тих країн, через які буде проїзджати, але ми не можем судити, наскільки точно  він і його супутники виконали це доручення, не маючи перед собою самого опису їх подорожі, до сих пір не ще не надрукованого. Наша ж історія про це нічого не говорить.

Виїхавши в липні або серпні 1558 року з Москви, архідиякон і купці, в супроводі Мустафи Челибея, турецького купця і посланника султана Сулеймана, який передав від свого повелителя лист і багаті дари московському царю, тримали шлях на Вільно, де і вручили Сигізмунду - Августу прохання від свого государя про безперешкодний і безмитний проїзд через Литву. З охоронною королівською грамотою Геннадій з своїми супутниками благополучно досягли Константинополя, побували на Афоні, Синаї, в Єрусалимі, Єгипті і Римі, обдарувавши патріархів царськими подарунками, а монастирі – милостинею. Зворотній путь у Москву, як слідує з описів, здійснював лишень один Василь Позняков, який взагалі не був згаданий в охоронній королівській грамоті.

 

 

Близько 12 лютого 1561 року Позняков прибув до Луцька і був затриманий тут війтом  цього міста, займавшим крім того посади городничого, мостовничого  та ключника луцького, Іваном Яцковичем Борзобогатим, який зажадав у московського купця мито за його товари. Валиль Позняков звернувся зі скаргою на Борзобогатого в міський луцький суд, взявши вижа, відправився з ним до луцького війта в маєток останнього  в с. Забороль і домагався, на підставі королівського листа, вільного проїзду на батьківщину. Війт не згоджувався пропускати скаржника  до тих пір, поки не переговорить про нього з своїм племінником Іваном Олехновичем Борзобогатим, на якому тоді головним чином лежали обов'язки збирача митних податків. Пройшло чотири дня з моменту поїздки затриманого москвича в Забороль, а Борзобогатий-дядько не поспішав з відповіддю свого племінника. Коли і яка послідувала відповідь на вимогу Познякова в історичній пам’ятці не вказано.

Причину затримання купця-поломника луцьким війтом зрозуміти не важко, якщо звернути увагу на характер відносин, що виникли тоді  із-за Лівонії між Литвою і Москвою. Переможені царем Іваном Грозним  в 1558 році ризький архиєпископ і магістр ордена шукали захисту в Польщі, Данії і Швеції. В 1559 році посли цих держав вели з Іваном Грозним переговори , маючи на меті віддалити останнього від Лівонії і самим скористатися цим випадком для збільшення своєї території за рахунок цієї держави, на що був  вимушений згодитись і лівонський уряд.

Сигізмунду – Августу належало таким чином  почати з Москвою війну, але вона могла розпочатись тільки по закінченню перемир'я, термін якого закінчувався в 1562 році. Звичайно, що королівська охоронна грамота, пред’явлена Василем Позняковим на безмитний проїзд  через литовські володіння, не мала вже в очах луцького війта  того ж значення тепер, в 1561 році, напередодні війни, оголошеною лише в 1563 році. Залишаючи в стороні ці міжнародні відносини, відмітимо, що подібні насилля над іноземними мандрівниками були, взагалі, характерними Борзобогатому, який незадовго до затримання Познякова, не задумуючись пограбував посла відправленого польським королем з подарунками і грамотами до турецького султану.

Також Борзобогатий відмовився платити податки з своїх маєтків і зі зброєю в руках противився справцю (збірнику) господарських поборів і мит, коли той, по наказу короля повинен був вступити у володіння одним з маєтків буйного війта, який зробившись спочатку названим владикою володимирським і берестейським, а потім будучи посвяченим  в сан луцького і острожського єпіскопа під іменем Іоан , не соромився розоренням церковних маєтків і казни. Але приймаючи до уваги пропозицію Борзобогатого, зроблене ним Познякову, щоб він вози відпустив вперед, а сам залишився у Луцьку до вирішення питання про мито, можна стверджувати , що приводом до затримання цього купця послужили саме натягнуті відносини між Литвою і Москвою.

І. Каманін

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі