Переписи населення сьогодні – не новина. Значно складніше виглядає ситуація із підрахунком чисельності людності у середні віки та ранній Новий час. У цій справі на поміч приходять хоч і фраґментарні, але цінні дані про збори різноманіття податків до великокнязівських і королівських скарбниць.

Відтак вашій увазі пропонуємо поглянути на Луцьк і його мешканців другої половини ХVI – першої половини ХVII століть якраз крізь призму цих документів.

Опис Луцька середини ХV століття залишив польський хроніст-сучасник князя Свидригайла Ян Длуґош. Характеризуючи «найвизначніші міста й містечка Польщі», літописець зазначав: «…Луцьк, славний з незвичайної врожайності ґрунтів, омитий прекрасною, званою Стир, рікою».

На виключну родючість ґрунтів, а відтак – і економічні потуги Волині загалом і Лучеська, зокрема, щоправда, дещо пізніше – в середині ХVІ століття, вказував Олександр Ґваніньї. Італієць-мандрівник описав і звичаєвий устрій означених терен: «Волинська земля лежить серед інших руських князівств, а її людність не поступається своєю мужністю. Це велика країна, родюча і багата на різне збіжжя та різноманітні овочі. Волинь багата на ліси з дичиною та рибними озерами. Вона здавна належала до ВКЛ, а тепер входить до складу Корони, і тут діє звичайне коронне право… Вони мають руську мову, письмо, звичаї, руську віру. Є між ними й громадяни римської релігії. [Луцьк] – деревʼяне провінційне місто, славне тим, що є столицею римської релігії і резиденцією грецького владики. Воно має два замки, що стоять на високих пагорбах». Прослідкувати приблизну кількість будинків у місті та чисельність мешканців Луцька досліджуваного періоду дозволяють дані двох податків, які торкались усієї людності, за винятком упривілейованого населення – побору і подимного.

 

Жителi луцького передмiстя, зображення ХІХ століття

 

Так, відповідно до поборового реєстру Волинського воєводства за 1570 рік згаданий податок в Луцьку сплатили будинки в такій кількості та послідовності: 18 ринкових, 118 вуличних, 28 затильних, 28 передміських, 2 вуличних і 8 затильних пріорських, 4 убогих. Поборця (збирач податку) Олександр Жоравницький оподаткував також 11 луцьких ремісників, 8 перекупок, 5 люзних, 9 коморників, а також 5 міських городів – загалом 206 домівок, 33 луцьких міщан та 5 земельних ділянок.

Побор 1577 року малоінформативний: «З міста Луцька відповідно до привілею шосу (податок з нерухомості в місті) in duplo (подвійного) сплачено 40 флоринів, ремісників посполитих 200 і півтора по 8 ґрошів, перекупок і перекупнів 43 по ґр. 12, люзних 16 по ґр. 12, убогих люзних 24». Більш детальним був наступний побор 1583 року. Суму податку із шосу (40 флоринів) віддали спільною складкою міщани-власники ринкових, затильних та вуличних будинків. Тоді ж податок сплатили 2 кравці, «що єдвабні речі роблять» (єдваб – різновид тканини), 5 кравців, 20 кушнірів, 2 постригачі, 9 римарів, 7 ковалів, 4 слюсарі, 2 шабельники, 3 золотарі, 3 котлярі, 4 лучники, 3 стельмахи, 3 сідельники, 4 шевці-сапʼянники (сапʼян – різновид тонкої шкіри), 2 юхтинники (юхт – тонка шкіра), 23 шевці, 1 аптекар, 3 балвери (лікарі), 3 ткачі, 2 пекарі, 1 солодовник, 1 маляр, 47 перекупнів та перекупок, 21 пекар, 9 різників, 13 теслів, 14 пивоварів, 5 скрипків (майстрів, які спеціалізувались на виготовленні скрипок), 5 люзних людей, 30 огородників, 6 комірників, 6 священиків – загалом 263 мешканці Луцька.

Поборовий реєстр 1589 року зафіксував лише оподатковувані категорії населення міста – ремісників, коморників, торговців, перекупнів, жидівських слуг, міщан-підданих пріора, а також грошовий еквівалент шосу, що лишався незмінним (40 флоринів), та чопового (податку за варіння алкогольних напоїв) у сумі 500 флоринів.

 

Мешканці Луцька на малюнку Казимира Войняковського, XVIII століття

 

Більш придатними для обрахунків приблизної кількості населення міст в першій половині ХVІІ століття видаються реєстри про подимне. Відповідно до першого з них, ухваленого вальним Варшавським сеймом 20 лютого 1629 року, в тогочасному Луцьку нараховувалось 402 будинки міського (маґістратського) присуду. Їхній детальний перелік, покликаючись на автентичний текст запису («екстракти з виказів про подимне»), подав Олексій  Баранович: «Каміниць – 8. Хат ринкових, шинкових і пожиточних – 13. Хат ринкових шинкових менше пожиточних – 5. Хат уличних шинковних, які йдуть з Ринку до Великого мосту – 24. На тій самій вулиці хати і хатки нешинковні й менше пожиточні – 24. Вулиця Мала до євреїв, в котрій хаток шинкових менше пожиточних – 3. В тій самій вулиці хатки нешинковні – 6. Вулиця з Ринку до вірменської церкви – 8. Хатки тильні з затильними – 20. Хатки парканні – 13. Єврейська вулиця равинська, хатки шинкові мало пожиточні – 14; хати єврейські равинські – 39. Караїмська вулиця – 31. За Глушцем доми вуличні від мосту до брами, тих шинковних і пожиточних 3, хати шинкові менше пожиточні – 8; на тій самій вулиці хати не шинкові – 28. Хати завуличні – 11. Вулиця Рибальська над річками Стирем та Глушцем, на котрій мешкає рибаків – 14. Вулиця від Малого містка, дім шинковий – 1. Хатки нешинковні – 71. Хати за валом шинковні – 6. Хати нешинковні – 39. Халупок жебрацьких – 20, з котрих нічого не взяли. Bursa pauperorum (школа для бідняків) – 1; шпиталів польських – 2, руський – 1, єврейських – 2, вірменський – 1. З них за рибалок міщани не дають, рибалки вважаються під присудом замковим. Дали міщани з камʼяниць, хат ринкових і шинковних пожиточних – 51, по злотих 2; від малих хаток менше пожиточних і всіх останніх по півзлотого; рибалки, які до замку належать, заплатили окремо». 

Отже, у 1629 році в Луцьку було оподатковано 402 дими (житлові приміщення), що належали до маґістратського присуду. Ще 92 дими, зафіксовані в реєстрі, знаходились в підпорядкуванні луцьких духовних юридик. 

Приблизні підрахунки кількості населення Луцька досліджуваного періоду видаються можливими з огляду на визначення коефіцієнту міського диму. Так львівський урбаніст Мирон Капраль на підставі раєцьких актів 1460–1550 років визначив пересічний коефіцієнт львівської родини, що проживала в центрі міста, як 4, 2 особи. Беручи до уваги неповнолітніх дітей, службу, підмайстрів та учнів, дослідник отримав гіпотетичний показник родини – 8 осіб. Для середміських родин він встановив коефіцієнт 8 людей на родину, для передмість – 6. Київська дослідниця Ірина Ворончук на волинському документальному матеріалі визначила коефіцієнт біологічної міщанської родини – щонайменше 6, 3 особи. Однак, за вказівкою історикині, на міський дим припадала не одна сімʼя, а в середньому – 1, 2 родини або 7, 5 осіб. До цього числа варто додати слуг, челядь, підмайстрів, учнів, коморників та підсусідків, які брали безпосередню участь в організації та функціонуванні внутрішнього життя міського домогосподарства. Тому до середньостатистичного показника волинського диму слід додавати ще 1–1, 5 особи.

Таким чином, коефіцієнт міської домогосподарської структури Волині становив 8,5–9 осіб. Взявши за основу середній поміж львівським та волинським коефіцієнтами – 8, 5 – можна визначити приблизну чисельність населення Луцька станом на першу половину ХVІІ століття (1629 р.): під маґістратським присудом ймовірно мешкало 3417 лучан, у чотирнадцяти рибальських будинках могло проживати 119 осіб замкових підданих, а 92 дими духовних юридик, вочевидь, налічували 782 жителів – загалом 4318 мешканців. Цей показник, одначе, не включає мешканців шляхетських юридик, оскільки луцькі шляхтичі та їхні маєтності оподаткуванню не підлягали.

Існують вказівки і на дещо більше число населення Луцька цього періоду. Київська дослідниця Наталія Білоус, наприклад, стверджує, що загальна кількість мешканців Луцька до Хмельниччини не перевищувала позначки 10 тисяч.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.