Весняна, яскраво-жовта, ароматна мімоза – нерідка гостя на полотнах П’єра Боннара. Одна з останніх картин художника, «Ательє з мімозою», заслуговує на нашу особливу увагу.
Здається, що квіти мімози і навіть їхній запах (адже ви насправді його відчули?) проникають не тільки до ательє Боннара, але й у приміщення, де перебуваємо ми. В розмаїтті барв наш погляд шукає опертя, у своїй подорожі полотном вирізняє все нові й нові деталі. Саме так і було задумано художником: «задоволення для очного нерву» – головний сюжет його полотна.
У прекрасній серії документальних фільмів про живопис «Палітри» про цю картину вичерпно розповів Ален Жобер. Заручимося його підтримкою і дізнаймося про всі секрети створення полотна.
«Боннар відкрив для себе світ Лазурного берега у 1909 році, – розповідає Ален Жобер. – Для нього це було одкровенням, подібним до “Тисячі й одної ночі”. З тої пори художник повертався сюди практично щороку. У Сен-Тропе він приїжджав до Сіньяка і ходив з ним до моря. Поблизу Антіба – гостював у Ренуара в Кань-сюр-Мер. Грасс, Канни і нарешті Ле-Канне з видом на Канську бухту, де 59-річний Боннар купив у 1926 році скромний будиночок».
Боннар почав писати «Ательє з видом на мімозу» в 1939 році у Ле-Канне, а завершив у 1946-му в Фонтенбло. Будинок, сад і вид на бухту надихнули його на створення 283 полотен! Уваги живописця здобули практично всі кімнати, включно з ванною. Але його особлива любов – вікна.
«Із дитинства Боннар мешкав у будинках із дверима з вікнами. Вони часто з’являються і в роботах художника, дозволяючи йому з’єднати два простори, різні кольори, освітлення й текстури. Всі ці розмаїті відчуття зведені докупи пам’яттю й спогадами», – Ален Жобер
Після відвідин Лувру Боннар говорив, що «найкрасивіше в музеї – вікна». Вікно у рамі нагадує картину, а картина, своєю чергою, – вікно, з якого ми дивимося на світ. Розміщене у центрі «Ательє з мімозою» вікно – хіба не картина в картині?
«[Мені хочеться] створити відчуття моменту, коли ми заходимо до кімнати й бачимо все і водночас нічого», – П’єр Боннар
Художник грає з нашим сприйняттям кольорів і форм, маючи у своєму розпорядженні на полотні все, що потрапляє в поле нашого зору: і те, що ми бачимо відразу, і те, що помічаємо згодом, і те, що нам важко помітити.
Спробуйте самі! Спершу наш погляд, пробираючись крізь розсипи форм і кольорів, заглиблюється в центр картини, згодом ми зауважуємо геометрію архітектури, після цього зосереджуємося на вивченні деталей. Зовні ми бачимо будинки, дахи, квіти, дерева, гори, у кімнаті – столик на передньому плані й перила. А потім роздивляємося фіранку зліва, столик на задньому плані, чорнильницю й аркуш паперу.
Спочатку наш погляд розгублений, потім заінтригований і нарешті – захоплений.
На своєму полотні Боннар збирає разом крихітне й величезне, близьке й далеке, те, що зовні, й те, що всередині, гаряче й холодне, штучне й натуральне світло, особисте й універсальне. І саме прозоре вікно з’єднує ці два світи.
ЯК П'ЄР БОННАР ПИСАВ КАРТИНИ
На відміну від імпресіоністів, Боннар не працював на пленері. Спочатку він за допомогою ліній і форм відбивав світло й колір якогось моменту в ескізі у своїх записниках, які, на щастя, збереглися. Завдяки їм ми можемо бачити еволюцію полотна. Далі художник брався до написання картини. Цікаво, що він не використовував мольберт і не любив обмежувати себе розміром готових полотен. Боннар купував полотно в рулоні, сам розрізав його й кріпив до стіни. Причому водночас на стіні розміщувалося кілька полотен, над якими він працював по черзі.
Вибір виду мазка Боннар пов’язував із текстурою предмета, який зображував. Гладенькі мазки використовував для балюстради з дерева, щільні хвилеподібні – для складок фіранки, плетені – для столика з бамбука, видовжені – для рами вікна. Як написати мімозу? Художник віддав перевагу зернистим, розмитим, коротким мазкам.
«Картина – це зібрання з’єднаних між собою плям, що створюють об’єкт, полотно, яким погляд блукає без усякої зачіпки», – П’єр Боннар
Читайте також: Танець і Музика. Матісс і Щукін. Про головне розповідає Альберт Костеневич
Для об’єднання цих кольорових плям художник використовував контрасти. Лимонно-жовтий колір мімози домінує на полотні, але живописець збалансував його пурпуровою стіною ліворуч. Зелену огорожу за вікном – червоними елементами в інтер’єрі, які з’являються то тут, то там.
В «Ательє з мімозою» Боннар з’єднав два світи і два світла. Зовнішній – холодне, внутрішній – тепле.
«Боннар обрав точний час доби, коли електричне світло змагається зі світлом дня, що минає. Це помітно на поручні: жовтий на ньому – відбиток електричного світла, а блакитний – світла неба. Єдина мить до або після – і цей баланс буде порушений», – Ален Жобер
Знаючи про те, що периферійний зір визначає лише сильні контрасти відтінків, Боннар, ніби граючись із нами у схованки, нерідко писав ці зони тон у тон. В «Ательє з мімозою» наш погляд, що розглядає деталі, останнім знаходить жіноче обличчя зліва внизу. Мистецтвознавці вважають, що це обличчя Марти, дружини й моделі художника, – вона зображена на 384 його полотнах.
Тендітна, мініатюрна Марта, з якою П’єр прожив 49 років, померла 26 січня 1942 року. У цю пору року на Лазурному березі починає цвісти мімоза. Обличчя Марти, відсутнє на попередніх ескізах, написане олівцем і ледь вкрите фарбою. Художник помістив його на краєчку свого полотна, немов спогад, що зникає.
Жовте світло мімози, яке символізує початок весни й оновлення, заливає ательє, всі предмети у ньому й обличчя Марти. Можливо, Боннар, який пішов із життя рівно за рік після дружини, говорить із нами про новий початок, про воскресіння буквальне або метафоричне?
«Я сподіваюся, що мої картини витримають випробування часом і не потріскаються. Я б хотів постати перед молодими художниками року 2000-го на крилах метеликів», – П’єр Боннар
Усе сталося саме так, як хотів художник. Ви згодні?
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
