Подібно до Розаліні в Луцьку кондитерська Демеля у Відні була номером першим. У той час, як тут іноді бував Фройд, сюди жодного разу не заходив Ніцше. І взагалі він не любив Відня через свій стан здоров'я, який змушував його обирати південь. Тож значно імовірніше було його зустріти в якій-небудь пастічерії, аніж у Демеля.

Обидві ці постаті знакові для своєї доби. Їхні ідеї, з одного боку, стали поворотними моментами у світовій філософії, а з іншого, вони не могли розвинутися в якийсь інший час, тож добре лягали у контекст своєї епохи. Чим жив Луцьк у той час? На Відень місто ніколи не дивилося та й дивитися не могло ані практично ані бодай теоретично. Невеличке повітове містечко імперії Романових. Тут, як і в Житомирі, центрі Волинської губернії, ближче до кінця ХІХ століття стало концентруватися промислове виробництво. 

Більшість виробів реалізовували на місцях, проте з Луцька частину везли у Королівство Польське (так звана Російська Польща). У 1880-х вже фіксують 6 заводів у місті: миловарня, свічарня, маслобійня, броварня, фарбувальна та тютюнова фабрики. Швидко їхня кількість подвоюється. Та більша частина промисловості все ж зосереджується у дрібних приватних руках. Діє ціла мережа майстрів та робітників. У 1903 таких налічується аж 665. 

Те, що сталося зі світом у той час, можна описати трьома ключовими тезами. Перша – індустріалізація. Небачений раніше розвиток промисловості і підняття економіки спіткали дуже багато країн, перша за все – західне осердя. За ним підтягувалися і східні регіони. За цим почалася активна урбанізація. Все більше людей покидали села для пошуку оплачуваної роботи у містах, де концентрувалися фабрики, заводи. Третій фактор – секуляризація, редукція релігійного світогляду і перехід до поглядів, де все менша і менша роль відводилася божественному. 

Типова картина розвиненого європейського міста кінця ХІХ століття: десь на окраїні димлять труби заводів, до міста підходить залізничне полотно, на вулицях повно кав'ярень, фризерень, книгарень, фотосалонів, у вечірніх пабах засідає робочий народ, тротуарами поволі походжає бюргерія і дами з собачками, у часописах, які в місті видають десятками, розповідають про скандали світського життя. 

Епоха танго і джазу. Доба криз і можливостей водночас. Міжвоєнна пора в Луцьку була особливим періодом розвитку міста протягом ХХ століття (зрештою, як і кожен інший період особливий по-своєму). Це двадцятиліття ми любимо за нову і свіжу хвилю урбаністичного духу. За очевидний європейський контекст. Цей контекст привів Європу до другої фази Великої війни, яку тепер ми називаємо Другою світовою, з усіма її трагедіями. Але поки вона не настала, континент все більше розгойдувався ритмами індустріалізації і модернізації.

 

 

Саме в міжвоєнний період ми стикаємося з найбільшим розвитком сервісної економіки в Луцьку. Цього рівня повоєнне місто досягне тільки на початку ХХІ століття. Кав'ярні, готелі, перукарні, килимарні, бляхарні – вулиці були всіяні найрізноманітнішими майстернями.

В ході історії промисловість все більше втрачала значення. Виникає феномен провідної ролі сервісної економіки. Це вже стосується другої половини ХХ століття, а щодо України – напевно вже часів нового тисячоліття. Від певного часу сервісна економіка стала дуже важливою.

Український історик Ярослав Грицак подає гарний образ: «головний прибуток зараз є не від диму фабричних труб, а від пари з горнятка кави». І це на довгому відтинку історії залежить від зміни цінностей. Головний злам, який започаткував нашу епоху, стався протягом ХІХ-ХХ століття і базувався головно на вказаних трьох "китах": індустріалізації, урбанізації і секуляризації. Продовжуючи думку: якщо пригнення розвивати важку і воєнну економіку у ХХ столітті назвати таким собі "коронавірусом", то на кінець століття "кава" його перемогла. З переходом до сервісної економіки, до інформаційного суспільства війни вимірюються не патронами, а кількістю соцмережевих репостів, лайків і коментарів фейкових акаунтів.

В ході економічних досягнень різних країн виникають різного роду міфи про можливість достатку і достаток як свідчення успіху. Виразом цього є наприклад "американська мрія". А з іншого боку, з'являються тези про скінченність фактів і скінченність зусиль. Коли я ще в школі казав своїм друзям, що хочу далі в університеті вивчати астрономію та фізику, вони казали: "Та навіщо? Вже все пізнано, вже все відомо. Більше вивчати і досліджувати нема чого". Тоді міцною була байка про завершеність пізнання. Ця теза була дуже важливою для філософії ХХ століття. Згадаймо тезу Фукуями про кінець історії.

Інший приклад з ХХ століття: люди були переконані, що варто постаратися і зло можна викорінити. Наприклад, змінити поганий уряд, завершити війну, збудувати міст тощо. Не так давно в україномовному літературному просторі з'явилася книга розмови між істориками Тоні Джадтом та Тімоті Снайдером "Роздуми про ХХ століття". Однією з тез Джадта є та, що зло існує в самій людські природі, його неможливо викорінити, а отже постійна боротьба – це стан, а не скінченний процес.

У рафінованій подачі Джорджа Орвела зло постає майже математично обґрунтованою дійсністю. Якщо подумати про причини перемоги ХХ століття над людиною, про причини усіх тоталітарних і людожерних режимів, нам ніколи не вистачить аргументів, які можна виснувати з логіки соціальних, економічних і політичних обставин. Корінь ненависті – у самій природі.

Цукерні як частина сервісної економіки може дати нам ключ до розуміння філософії ХХ століття. Будучи складовою культури, вона виросла зі свого контексту. Інформаційний "коронавірус", який пожирає наш мозок зсередини, можна вилікувати тільки розширення світогляду і самопізнанням. І не забувати пити "каву" у правильних кав'ярнях та читати книжки у добрих книгарнях. Будьмо здорові!

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.