Період Другої світової війни був складним для волинських міст та сіл. Проте яка б не була історія її варто знати, щоб краще розуміти усі процеси, які відбувались на Волині в ХХ столітті.
Цінним джерелом тих часів є спогади очевидців, часто написані у форматі щоденників. Сьогодні хочемо познайомити наших читачів із одним із таких. Його автором є художник та журналіст Марат Шпільов. У роки Другої світової війни він служив в лавах радянської армії і перебував у 1944 році на території Волині. Впродовж війни він постійно не лише писав про те що бачив і де бував, а й малював. Тому окрім щоденника нам вдалось знайти й малюнки цього солдата. На жаль, не підписано, де саме вони були зроблені, проте можливо й на Волині… Щоденник Марата Шпільова про 1941-1945 роки був опублікований відносно недавно у 2010 році. На сторінках можна прочитати про такі населені пункти як: Ковель, Сарни, Рокитне
Нижче подаємо хронологічно записи із щоденника М.Шпільова, впевнені, що ці факти будуть цікаві для дослідників Волині та звичайних волинян, які цікавляться історією рідного краю.
Художник та журналіст Марат Шпільов
2 квітня. Жахлива дорога. Рухаємось на захід. Заметіль, снігопад, холод. Ось така весна! Пройшли більше 20 км. Зупинилися на кордоні 1939 року. На нейтральній смузі. 100 метрів і Польща! Місця небезпечні. Чи скоро в бій?
5 квітня. Після дводенного маршруту стоїмо 3-ю ніч на території Західної України. Населення вороже налаштоване. Стоїмо недалеко від станції Рокитне (Рівненська область). Зліва залізниця, ешелон за ешелоном йдуть на фронт. Очевидно, готується удар, і нам судилося приймати в ньому участь. Чи судилося тільки нам залишитися живими і неушкодженими. Лютують банди. Ночами бомблять. Чи не доживемо до фронту. Але поки рухаємося не поспішаючи. Бракує хліба. Погода непогана. Напевно, поїдемо на Сарни, вони звідси 49 км. Завтра о 10.30. виступаємо. Якось пройде марш? Чекаю гіршого.
7 квітня. Була жахлива дорога. Зупинилися. Схоже, недалеко від м Сарни. Ясний день. Десь гудуть літаки. Втомився до біса. Чорнило закінчилось. Завтра знову виїжджаємо. Ось біда!
8 квітня. Зупинилися недалеко від Сарн. Недалеко йдуть бої. Сьогодні, схоже, останній марш. Так! Чи судилося повернутися з боїв. Адже це останні вирішальні бої. Але ж, напевно, немає! Ні, не судилося! Адже прийшла весна, розквітає природа, а разом з нею розквітає і людина, і все життя. Не судилося мені користуватися благами природи, а я її люблю як ніхто і вона мені дорожче за все. Але ж залишаться люди. Сидітимуть де-небудь під дубом на зеленій траві в оточенні рідних і друзів, вдихатимуть аромат природи і будуть згадувати, прожите минуле. А мені цього вищого щастя не відчувати. А тут ще хвороба. Оля каже - запалення лімфатичних залоз. Невже доведеться покинути бойових друзів, дружну бойову сім'ю?
9 квітня. Проїхали з Сарни кілометрів 8. Встали о 4 годині в лісі через бруд. Часті нальоти на місто. В околицях дуже багато біженців. Ясний день. Рухаємося на Ковель. Знову ліс і болота. Нога не дає спокою. З чуток, Ковель переходить з рук в руки. Так, скоро знову погляну в обличчя смерті. Найважча дорога.
12 квітня. За добу проїхали 40 км. Спасибі, хороша дорога (суха). Місцевість відкрита. Стоїмо в лісі під селом Северинівка. Постоїмо до завтра. Завтра їдемо. Миємося. Погода похмура, але тепла. Вночі з вчора дощ. Проїхали річку Стир. Три наших танка ще з 1941 року стоять. Величезні КВ-38. Знаряддя на них 152-мм. Побачили аеродром. Сліди боїв. Братські могили.
18 квітня. Починаю вічувати, що це мій останній щоденник. Стоїмо третю добу під містом Ковель. Одинадцятий [день] вже в бою. Бої тут розгорілися жахливі. Канонада не змовкає ні на хвилину. Немає такого моменту, щоб в повітрі не кружляли літаки. Очікується штурм 19-го, 20-го. Ось, напевно, і стоїмо в резерві для штурму. Підходи тут до міста жахливі, річки, болота. Ворог сильно зміцнився, відчайдушно чинить опір. Не сьогодні-завтра і тебе кинуть в пучину вогню і смерті. І вже живим вибратися звідти не думаю, в крайньому випадку, покалічить. Скільки вже сили вже тут поклав. Красива весна, і як підходить до цього періоду пісня: «Не для мене»! А мати прислала два листи. Чекає, молиться! Але ... не дочекається. Досить, і так вже на фронті 2 роки і все ще не вбитий і не поранений. Вже люди вдома заздрять, так я сам-то! Вже жити набрид усім! Ну ось, скоро в бій…
21 квітня. Мінливості долі. До 5-го травня будемо стояти тут, будувати оборону. І тільки тоді вже куди-небудь сунуть в бій. Повідомляю, що дізнався з достовірних джерел, а саме. Зараз наші атаки на Ковель припинилися. На фронті тиша. Противник накинув сюди до 40 тис. військ і думає десь нас перехопити. Зараз ще перевага в силі на боці німців.
З Ковеля за чутками майже всі німці пішли, залишилися карачаївці, козаки і власовці. Німець дав їм величезні привілеї і всю повноту влади.
Якщо не встигнуть нас змінити тут, бої будуть жахливі, і нам в цих місцях не сховатися від авіації, тим більше, на передовій.
Зараз все звернено в очікування. Але що чекати - тільки гіршого. За словами Дорощука, тут розгоряться бої, які вирішать результат війни.
27 квітня. Десять днів, як стоїмо під Ковелем. Невже досі цього не вистачить німецькій розвідці з такою, густо розвиненою в цій місцевості мережею шпигунства. Літаки німецькі панують, ні на хвилину не замовкає гул моторів, ось-ось і чекай смерті. Хлопці пішли на оборону, я залишився робити плакати. Готуємося до травня. А чи доживемо до нього - смерть отримати так легко. Передчуваю щось дуже нехороше. Бомбардування!
Ну все! Скінчилися хвилини блаженства. Через дві години - вперед на Захід. Йде збір. Іду налагоджувати зв'язок. Куди, чи далеко, але факт, що навіки. Ось воно і передчуття. Ну, прощай, свобода, прощай, мрії, прощай, життя, і все інше. Смерть нависла над головою. Іду збиратись, чекаю бомбардування…
P.S. Знаємо, що автору цих спогадів вдалось вижити у Другій світовій війні і пізніше опублікувати свій щоденник для загалу.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
