Як єдиноріг перетворився на кращого друга дівчат? Частина I

Як єдиноріг перетворився на кращого друга дівчат? Частина I

Звідки у дівчаток і молодих дівчат така любов до єдинорога? Щоби розібратися у цьому питанні, потрібно відправитися у Середньовіччя. Адже саме воно подарувало нам щасливий союз дівчини та єдинорога. Втім, про все по порядку.

Образ «тварини з одним рогом» зустрічався ще до стародавніх греків і римлян. Однак першу згадку про нього ми знаходимо наприкінці V століття до нашої ери в «Історії Індії»: автор, грецький лікар Стесіас, писав про дивовижні особливості цієї країни, серед яких був і monokeros — єдиноріг.

На думку Стесіаса, єдиноріг нагадував коня. Його тіло — біле, голова — червона, а ріг — триколірний: білий біля основи, чорний в середині і червоний на кінчику.

Єдиноріг, печатка, бл. 2500 до н.е., Нью-Делі, National Museum of India, Індія

Цей ріг наділений магічними властивостями: він здатний виліковувати будь-які хвороби, підвищувати плодючість і збільшувати сексуальний потяг, але головне — за його допомоги можна визначити отруту й нейтралізувати її. Втім, отримати ріг не так вже й просто, бо єдиноріг лютий та швидкий, і зловити його практично неможливо.

Через пару століть грецький мандрівник Мегастенес у своїй роботі Indica, присвяченій Індії, також згадує про загадкових тварин. Із того часу давньогрецькі й давньоримські автори дотримуються образу єдинорога, запозиченого у Стесіаса і Мегастенеса.

Часослів Луї Савойського, 1445-1460, Bibliothèque nationale de France, Париж

У I столітті нашої ери Пліній у своїй «Природничій історії» описує єдинорога як тварину з тілом коня, головою оленя, ногами слона і хвостом кабана. І хоча у праці не сказано, наскільки великий ріг у цього звіра, з кожним століттям він збільшується і в деяких авторів XV століття вже досягає неймовірних розмірів — аж трьох метрів!

Очищення води (фрагмент), Секрети природничої історії, бл. 1485, Bibliothèque nationale de France, Париж

Серед перших християнських джерел нас особливо цікавить Септуагінта (бл. 270 р. до н.е.), збірка перекладів Старого Заповіту з давньоєврейської мови на давньогрецьку, виконана елінізованими євреями з Олександрії. «Рогату тварину» перекладачі називають «єдинорогом». Навмисно чи ні, нам невідомо.

Мішель Пастуро та Елізабет Далаайє, автори книги «Секрети єдинорога», вважають, що саме цей переклад Біблії затвердив місце єдинорога в християнському світі. З тих часів у святих отців не було сумніву: єдиноріг існує!

Латинські переклади Септуагінти зараховують єдинорога до «хороших» тварин, а його «поганим» альтер-его вважають носорога. І хоча знаходяться церковні діячі, які називають єдинорога «диявольським», більшість усе ж схильні приписувати йому позитивні якості.

Біла шерсть єдинорога символізує невинність, його стрімкість — швидкоплинність життя, його ріг — духовний стрижень, світло, яке випромінює Святий Дух. Деякі бачать в єдинорогові Христа, а в його розі — символ хреста.

Єдиноріг у "Натуралісті" ("Фізіологові"), латинський переклад, бл. 830, Burgerbibliothek, Берн

У праці «Натураліст» («Фізіолог»), який був написаний християнами Олександрії, йдеться про те, що єдинорога, який ховається у лісах й уникає зустрічей з людьми, може привабити лише запах незайманої діви. Оскільки в усьому сущому християни шукали божественний сенс, єдиний ріг тварини став символізувати єднання Бога-отця і Бога-сина.

Сцена приборкання єдинорога, Хлудівський псалтир, бл. 850, Державний історичний музей, Москва

У латинському перекладі «Натураліста» християнського символізму лише побільшало. Дикий норов звіра здатна приборкати лише незаймана, на запах якої він з’являється і на животі якої засинає. Єдиноріг уособлює собою Христа, а діва — Діву Марію, що виносила у своєму лоні втіленого в людині Бога.

Рочестерський бестіарій, бл. 1230, The British Library, Лондон

Потрапивши в середньовічні бестіарії, єдиноріг знаходить нові якості, а згодом і зовсім стає героєм куртуазних романів. Про те, як це сталося, ви дізнаєтеся в другій частині статті.

На головній світлині: Незаймана з єдинорогом (фрагмент), 1604, Доменіко Замп’ері, Palazzo Farnese, Рим


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Наталя Гузенко

Коментарі