Близько 120 тис. німців чоловіків, придатних до фізичної праці, виселених у віддалені області СРСР, мобілізували у робочі колони на весь час війни. З них 45 тис. підпорядковувались НКВС СРСР. Чоловіків відправили на лісозаготівлі та будівництво заводів при таборах ГУЛАГу. Решта, близько 40 тис, підпорядковувались Наркомату шляхів сполучення та прокладали залізниці.

Німці мали з'явитись у збірні пункти в зимовому одязі, із запасом білизни, постільними речами, кухлем, ложкою і 10-ти денним запасом харчів. На виконання наказу давалося 20 діб.

Під кінець року система трудових армій значно розширилась. До неблагонадійних громадян віднесли фінів, угорців, румунів, греків. Потрапили у список й українці, білоруси, росіяни та народності Росії: башкири, калмики, татари тощо. Трудову повинність мали виконувати і жінки, що не були вагітними та мали дітей старше 3-х років.

На роботу йшли строєм під командою начальника колони. Всі порушення фіксувалися в особистих справах "трудармійців". За дезертирство і відмову від виходу на роботу застосовувалася вища міра покарання - розстріл.

Трудові армії розформували за 2 роки по завершенню війни. Вцілілим "неблагонадійним" дозволили повернутися до місць їх постійної висилки.