Багато сімей у давнину мали маленьку книжку – пом’яник, іменовану на  Волині «грамоткою». Звідти цікаве дитя, здобувши навички в читанні, запросто могло дізнатися ім’я свого далекого діда-прадіда. На Проводи ту книжечку забирали з собою із дому чи церковного сховку на цвинтар, де панотець, молячись за душі померлих, урочисто промовляв їхні ймення. Старосвітські та вживані досі, вони є тим фундаментальним і сокровенним, що не дозволяє сучасній людині загубитись у просторі, дає відчуття приналежності до власного роду.

Цікаві й маловживані сьогодні імена людей, яких поминали волиняни триста-чотириста років тому, – до уваги ласкавих читальників. Джерелом слугує «Пом’яник» Луцького Хрестовоздвиженського братства – культурно-релігійного об’єднання, покликаного захищати православну віру та волинську культуру. Нині та книга зберігається у фондах Інституту рукопису Наукової бібліотеки України імені Вернадського у Києві.

 

Герб братства. ІР НБУВ, ф. 30, оп. 1, спр. 50, арк. 1 зв.

 

Поминальні записи у церкві Воздвиження Чесного Хреста в місті Луцькому почали вести ще 1618 року. Через 50 років їх сподобився скопіювати «слово од слова рукою власною» ієромонах Ієремія Савицький.  Невідомого імені чернець, який повторив труди свого попередника наприкінці 1740-х, звертався до прийдешніх поколінь рядками:

«Чительнику побожний і ласкавий!

Хочеш лі род свой знайти без забави,

Реєстр з лічбою впрод писаний читай...»

Братська «грамотка» ХVІІ–ХVІІІ століть уміщувала передусім реєстр родів князів-шляхти-міщан Волинського воєводства та сусідніх теренів.  Разом з тим, у поминальній книзі знаходимо деталізований іменний перелік «зошлих на той світ» предків луцьких братчиків. Кожен запис зачинався словами «Пом’яни, Господи, душі померлих рабів своїх...». Далі було наведено перелік усіх тих, хто до моменту створення «впису» лишався у пам’яті братчика/братчиці.  Свідомо оминаючи вживані досі імена на кшталт Івана (Іоана), Марії, Олександра, Федора (Феодора), Василя (Василія), Татіани (Тетяни) тощо, виокремимо нетипово-колоритні й дещо забуті нині.

Так, луцькі брати-міщани Калениковичі у середині ХVІІ століття просили духівників молити Бога про Каленика, Іосифа, Пелагію, Василису, Домінікію, Євфимію, Тарасія, Іякова, Конона, Устинію, Леонтія, Домну, Матрону, Панкратія, Лукіяна, Мефодія, Оксимію, Агрифину, Патрикія, Прокопія, Овдокію, Козьму, Онисію, Ісаю, Кулину, Герасима, Марфу, Ісиду, Волошина, Лаврентія, Захарія, Параскеву. Загалом сини міщанина Каленика внесли до поминального запису 189 імен своїх предків. У  поминальнику бурмістра Івана Гасича від 8 листопада 1759 року з-поміж двох десятків імен нетиповими видаються Ієрей та Агій.

 

Поминальний запис луцького мiщанина Йосифа Полумерковича. ІР НБУВ, ф. 30, оп. 1, спр. 50, арк. 76

 

Луцький міщанин Йосиф Полумеркович молився про упокій Пахнотія,  Самсона, Лазаря, Карпа, Євтуха, Єви, Хотимії. Славетний Яким Яцкович Соколенин у липні 1645 року поминав Мойсея, Єрома, Парфена, Меланію, Никодима, Ахнайну (Акнайну, Ахиану), Єрохома, Ісакія, Потапія, Мелетія.

Серед інших імен, спокою яким прохали майже чотириста літ тому, зустрічаємо колоритні як з-поміж чоловічих, так і посеред жіночих. До першої категорії належать: Варфоломій, Фома, Деміян, Нестер, Логин (Логвин), Харитоній, Терентій, Оксентій, Ярофій, Єрмолай, Євсевій, Семіян, Єлиферій, Томило, Кондратій, Климентій, Макарій, Авраам, Тихон, Мокій, Сава, Трифон, Фалелей, Мамон, Онисим, Трохим, Венедикт, Єлисей, Филон, Севестіян, Деонисій, Ігнатій, Лазар, Ірій, Авдій, Полікарп.

Жіночий автентичний колорит бачимо в іменах Лукирія, Улита, Оринія, Соломонида, Февронія, Єпистимія, Варвара, Фекла, Мамра, Одарія, Акилина.

Такі-от гарні ймення мали наші далекі предки. Тож бережімо пам’ять про свій рід і тих людей, завдяки яким є ми, сучасні. Світла і вічная їм пам’ять.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.