Убиту режимом Аллу Горську називали душею шістдесятництва
Цього дня 49 років тому загинула за нез'ясованих обставин, за всіма ознаками, від рук КҐБ - 41-річна Алла Горська. Художниця, співорганізаторка протестів проти арештів шістдесятників у 1965-1968 рр., лідерка свого покоління.
Вона товаришувала з Василем Стусом, Євгеном Сверстюком, родиною Світличних, В'ячеславом Чорноволом. Не визнавала обмежень у творчості, свободі слова і думки.
Алла Горська народилася в Ялті у 1929 році і до 14 років жила в Ленінграді. Виховувалася у російськомовному середовищі. Закінчуючи Київську художню школу не могла написати твір на випускному іспиті з української літератури - довелося списувати. У художній інститут Горська, як медалістка, вступила без екзаменів. На прохання батьків її звільнили від української. Але дівчина взялася за самостійне вивчення мови.
Тоді ж зустріла свого майбутнього чоловіка – Віктора Зарецького. Вони одружилися ще студентами, працювали в одній майстерні, разом подорожували Україною, разом створили багато монументальних робіт.
На початку 60-х років Алла Горська разом із Віктором Зарецьким, Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним організували Клуб творчої молоді у Києві. Окрім них, туди увійшли Iван Драч, Євген Сверстюк, Iрина Жиленко, Михайлина Коцюбинська, Микола Вiнграновськиий, Лесь Танюк, Iван Дзюба. Молоді митці проводили дискусії, мистецькі вечори, влаштовували виставки, займалися самвидавом, морально і матеріально підтримували одне одного.
Саме Горська разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком розкрили та оприлюднили інформацію про масові поховання жертв червоного терору у Биківні. Василеві Симоненку це відкриття коштувало життя. У Черкасах йому в міліції відбили нирки. 1963-го поет помер. Горській погрожували по телефону.
У 1964 році художники Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Галина Зубченко і Алла Горська створили вітраж до 150-річчя Тараса Шевченка у вестибюлі Червоного корпусу Київського національного університету. Роботу назвали "Шевченко. Мати". І тут вибухнув скандал.
Компартійне бюро при Київському відділенні спілки письменників України назвали вітраж хуліганством у мистецтві, а образ Шевченка таким, що немає нічого спільного з образом революціонера-демократа, якого палко любить радянський народ і народи всього світу.
Партійні функціонери кваліфікували роботу Горської як ідейно хибну. Аллу виключили зі спілки художників. Для того, щоб поновитися у спілці, Горська поїхала до Москви. Саме тоді КҐБ і організувало прослуховування в її квартирі.
Коли у 1965-му розпочалися арешти, Горська надіслала заяву прокуророві УРСР, протестуючи проти порушення прав людини. У квітні 1968-го вона підписалась під відомим листом-протестом 139 діячів науки і культури до керівництва СРСР щодо переслідування, арештів і судів над дисидентами. Після цього Горську вдруге виключили зі Спілки художників.
28 листопада 1970 року Алла Горська вийшла зі свого будинку на вулиці Терещенківській і поїхала до Василькова, як розповідав її син Олесь, щоб взяти швейну машинку у свого свекра – Івана Зарецького.
Коли вона не повернулася додому, її чоловік сам поїхав до Василькова, але знайшов оселю батька замкненою. Міліція не погодилася відкрити будинок. 29 листопада біля залізничної станції Фастів-2 на коліях знайшли тіло батька. 2 грудня міліція нарешті зайшла у будинок, тіло Алли Горської знайшли у погребі. Її убили ударом сокири ззаду по голові.
Слідство дійшло до висновку, що "свекор Іван Зарецький убив свою невістку Аллу Горську через особисту неприязнь, а потім вчинив самогубство". Ніхто не захотів дослухатися до аргументів, що чоловік похилого віку не міг завдати такого удару і того, що положення тіла Івана Зарецького на залізничній колії могло вказувати, що його тримали. Справу закрили.
Аллу Горську хотіли поховати на Байковому кладовищі, але влада не дозволила і змусила поховати художницю на кладовищі у Берківцях.
Похорон Алли Горської 7 грудня 1970 року перетворився в акт громадянського спротиву. Із прощальним словом на похороні виступили Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Гель, Олесь Сергієнко. Невдовзі їх заарештували.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
