14 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський затвердив законопроект про заснування Української академії наук і призначив її перших дванадцятьох академіків. Через два тижні президентом УАН вони обрали Володимира Вернадського, секретарем — Агатангела Кримського.
Після Лютневої революції в Росії за ініціативи Михайла Грушевського до уряду Центральної ради було запрошено історика Миколу Василенка, який з 19 серпня 1917 року був товаришем (заступником) міністра освіти Тимчасового уряду в Петрограді. 3 травня 1918 року гетьманом Павлом Скоропадським Василенко був призначений виконувачем обов'язків голови Ради міністрів Української Держави і суміщав цю посаду з обов'язками міністра закордонних справ і міністра освіти, а 8 липня очолив Державний Сенат, де наступного дня виступив з ініціативою заснування Української академії наук (УАН).
9 липня 1918 року була створена вдповідна комісія, яка за два місяці виробила законопроект про заснування УАН, ухвалений Радою Міністрів Української Держави 13 листопада і затверджений гетьманом Скоропадським 14 листопада 1918 року, — Українська академія наук мала стати самоврядною організацією у складі 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінетів, 2 лабораторій, Ботанічного та Акліматизаційного садів, Астрономічної обсерваторії, Біологічнії станції, бібліотеки, власної друкарні та архіву.
Згідно із запропонованим статутом, дійсними членами УАН могли бути не лише громадяни Української Держави, але й українські вчені із Західної України, а також іноземці за згодою двох третин дійсних членів УАН. Перших 12 академіків було призначено того ж 14 листопада наказом гетьмана по Міністерству народної освіти та мистецтва — ними стали геологи Володимир Вернадський та Павло Тутковський, біолог Микола Кащенко, механік Степан Тимошенко, правознавець Федір Тарановський, сходознавці Агатангел Кримський та Микола Петров, лінгвіст Степан Смаль-Стоцький, історики Дмитро Багалій та Орест Левицький, економісти Михайло Туган-Барановський та Володимир Косинський.
Перше установче Спільне зібрання Української Академії наук відбулось 27 листопада у приміщенні Українського наукового товариства, що по вулиці Малопідвальній (нині — Ярославів Вал), 36 під головуванням Ореста Левицького. Присутні на ньому вісім з дванадцяти призначених два тижні перед тим академіків одноголосно обрали професора Володимира Вернадського головою-президентом УАН, а неодмінним секретарем — Агатангела Кримського. Було також створено перші три відділи академії — історико-філологічний, фізико-математичний і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку. 30 листопада гетьман Скоропадський затвердив обрання академіка Вернадського головою-президентом УАН.
Після захоплення Києва більшовиками, у грудні 1919 року Вернадський подав у відставку і президентом УАН став Орест Левицький, а сама організація 14 червня 1921 році була перейменована у Всеукраїнську Академію наук (ВУАН) і була підпорядкована наркомату освіти. Того ж року до ВУАН було приєднано Київську Археографічну Комісію й Українське Наукове Товариство у Києві, Історичне Товариство Нестора Літописця, Всенародну Бібліотеку (тепер — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), а для її діяльності надано у користування садибу пансіону графині Левашової у Києві (тепер — приміщення Президії НАН України).
У 1922 році, коли ВУАН очолив ботанік Володимир Липський, в ній на постійній працювало 149 осіб і ще близько тисячі — позаштатно. До 1929 року ВУАН була автономною організацією допоки не було заарештовано і звинувачено у приналежності до контрреволюційної організації «Спілка визволення України» академіків Сергія Єфремова та Михайла Слабченка і 24 співробітники ВУАН. На виборах 1929 року крім учених, які мали об'єктивні підстави для обрання, дійсними членами ВУАН стали народні комісари і партійні працівники, а також було підтверджено повноваження обраного у травні 1928 року на вимогу влади президента Данила Заболотного.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
