Англійське селище, яке зупинило епідемію чуми
Європу час від часу накривала епідемія чуми. 1665 року черговий спалах смертельної хвороби стався в Англії. Особливо сильно постраждав Лондон. Батько демографії Джон Граунт писав, що тоді у місті на Темзі жило 460 тисяч людей. Від чуми впродовж 1665 – 1666 років померло 100 тисяч. Майже кожен четвертий.
З Лондона чума ширилася по містах та селам Британії. Докотилися чумні блохи у графство Дербішир. Один швець на ймення Александр Хедфілд із села Ієм отримав партію тканини з Лондона, яка була зараженою чумними блохами. Зовсім скоро чумою заразилося все селище Ієм.
Першим помер підмайстер Джордж Віккарс, який розстеляв сувої тканини. Він віддав Богу душу за тиждень після контакту з ураженим текстилем.
До кінця 1665 року в селі померло 40 людей із 350-ти. Селяни вже хотіли тікати з Ієму, однак священики Вільям Момпесон й Томас Стенлі зібрали їх до церкви на службу та виголосили промову, що не треба тікати із села, що Бог врятує всіх і навіть, якщо вони всі помруть, то цим врятують життя людям із сусідніх сіл й тоді Господь точно пустить їх до раю.
Вони послухалися священиків та померли. Пастор Вільям Момпенсон вижив. Разом з ним епідемію пережили ще 89 місцевих жителів.
Цікавий факт: жителі Ієму продовжували торгівлю з мешканцями сусідніх сіл. Вони оточили своє селище заставами та пильнували, щоби ніхто не заходив у населений пункт та не мав контактів із місцевими. Для обміну монетами вони використовували камінь зі спеціальними дірочками, куди клали гроші, вимочені в оцті. Він ніби то знезаражував копійки.
Зараз в Іємі, що в 50 кілометрах на південний схід від Манчестера, тиша і спокій. На околицях діти збирають по загороди велику чорну ожину, вниз по крутих вулицях проносяться велосипедисти, ковзаючи колесами по палой листі.
У селі, де зараз живуть 900 осіб (більшість щодня їздить на роботу в інші міста), присутні всі необхідні англійські атрибути: паби, затишні кафе і ідилічна церква.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
