Джерело: Конкурент

«Ось тут у нас найстаріші примірники, далі покажемо найстарішу періодику. Тут же газети ще з 1947 року. Все зберіглося! Самі побачите. А це відібрані книжки, маємо вирішити що з ними робити, частина підпаде під дію декомунізації», – проводить рядами найбільшої книгозбірні Волині директорка наукової бібліотеки імені Олени Пчілки Людмила Стасюк.

Із першого поверху по металевих вузеньких сходах ми спускаємося донизу, у підвальні приміщеннях бібліотеки. Тут – серце закладу, адже зберігаються книжки з моменту його створення. До слова, офіційною датою заснування бібліотеки є 10 червня 1940 року. У приміщення ж на вулиці Шопена вона переїхала з юнацької бібліотеки, що на проспекті Волі, наприкінці 70-тих років. Це приміщення збудували саме під потреби бібліотеки.

Тут же ж запроектоване потужне книгосховище. Хоча, як зізнаються бібліотекарі, хотіло б розширити його межі, адже цифра в каталозі вже перетнула позначку в мільйон.

Частина книжкового фонду зберігається безпосередньо у відділах. У підвальних приміщеннях книгозбірні ті книжки, які видали раніше, або ж старіша періодика. Тут два поверхи з десятками стелажів, на яких чекають свого часу книжки: класика, унікальні видання, наукова, історична література. Важко уявити, скільки людей торкалося їхніх вже пожовклих аркушів.

 

Мені важко зорієнтуватися, яким чином тут розміщені екземпляри, а ось завідувачка відділу Лариса Довгай, схоже, із закритими очима може знайти будь-яку книгу чи журнал.

Виявляється, задля економії простору книжки тут розставляють не тематично, як в інших відділах, а за розмірами. Адже бібліотечний фонд книгозбірні налічує 804 тисяч 171 примірник. Серед них – 2724 рідкісних видань. Тож користуватися бібліотекою трішки складніше, бо читачу доводиться виписувати не лише назву видання, а й номер.

 

 

Подекуди книжки розміщені не на стелажах. Це або ті книжки, долю яких вирішують, або ж, наприклад, приватні колекції, які дарують бібліотеці родини видатних волинян, які вже відійшли у кращі світи. Частина приватних колекцій сюди прилетіли з Канади чи США.

 

«Ось тут у нас книжки української діаспори, а є колекції Прокопа Наумчука, Юрія Покальчука, Євгена Колодійчука, Анастасії Філатенко та інших», – розповідає Людмила Стасюк.

У книгосховищі зберігаються чимало книжок, які є в єдиному екземплярі. Звісно, такі примірники додому читачам ніхто не віддає. З ними можна працювати лише в межах закладу.

В окремому відділі книгосховища розміщені серії періодики: журнали та газети ретельно підшиті, подекуди вже реставровані. Частина з них мають більше історичну цінність, а є й така періодика, яку охоче використовують на практиці. Наприклад, журнали на шахову тематику.

 

На нижньому поверсі книгозбірні книжки, з яких почав формуватися фонд після Другої світової війни. Частина з них містить закреслені штампи інших бібліотек, які відсилали для наповнення фонду. Звісно, зі старих книжок більшість російською мовою.

 

 

Ми підходимо до стелажів, де містяться примірники газети «Радянська Волинь». Це праобраз сучасної «Волині Нової». Тут примірники з 1947 року, більш ранні випуски, на жаль, не збереглися. Але на сторінках газети можна наочно побачити, чим жило минуле покоління та у які політичні й ідеологічні часи. Практично на кожній з передовиць фотографія Йосипа Сталіна.

 

 

Відкриваємо березень 1953 року. Випуски цих днів містять некрологи про смерть вождя. В газетах того часу кожне слово ретельно вичитувалося машиною радянської пропаганди. І це видно із заголовків та слів.  

 

 

Бібліотека поступово звільняється від тої літератури, яка потрапляє під дію закону про декомунізацію. Але для кожного примірника потрібне рішення, адже усе тут має свій персональний номер і не може зникнути безслідно. Частина літератури готується на відправку до місць позбавлення волі, а інші книжки відібрані для фронту.

 

Виходячи з книгосховища Людмила Стасюк показує ще одну кімнату: тут ще запаковані стоси книжок. Здається, тут є всі новинки сучасного українського літературного ринку. Від художньої літератури до нон-фікшн. Пояснюють, що це книги, які придбані за бюджетний фонд. Частинку з них бібліотека залишає собі, а інші їдуть в бібліотеки області. Хотілося б більшого тиражу, щоб охопити всі книгозбірні, однак поки що такої можливості немає. До слова, російською мовою тут книжок вже не замовляють, так само як і періодику.

 

Працює в бібліотеці окремий відділ, який розподіляє книжки за відділами. Працівники присвоюють номери, вписують їх в електронний каталог і читач одразу може побачити нові поступлення в бібліотеку.

 

 

Окремо є тут відділ цінної та рідкісної книги. Найстаріше видання сягає 18 століття. Це книжка про те, як вести себе після Великодня із помітками автора.  

 

 

 

 

 

 

Звісно, усю періодику не погано було би оцифрувати. Одначе, це завдання поки що не під силу бібліотеці, адже для якісної роботи потрібна сучасна техніка і найголовніше – сервер, де б цей масив даних можна зберігати.

Загалом, зі слів заступника директора з питань інформатизації Наталії Гарбарчук, бібліотека зараз має понад 80 комп’ютерів. Вся техніка отримана за грантову діяльність. Нині стоїть питання про оновлення програмного забезпечення. Ці комп’ютери частково розміщені у тренінговому центрі на другому поверсі. Тут проводять навчання, можна попрацювати за комп’ютерами та навіть організовують щотижневі скайп-зустрічі між юристом та мешканцями громад. Є в бібліотеці і очні зустрічі з юристами. Це стало можливим завдяки співпраці з Центром надання безплатної правової допомоги та юридичними установами.

 

Загалом нині бібліотека гуртує чимало людей, що об’єднані певним хобі чи заняттям. Наприклад, у відділі виробничої літератури проводять заняття бджолярі в клубі «Волинська бджілка». Тобто, якщо ви вирішили зайнятися пасікою чи варити питний мед, то тут найбільше практичних порад.

 

 

 

У цьому ж відділі є клуб спортивного бриджу. Це визнаний вид спорту, який має свої чемпіонати, турніри і звісно переможців.  

Не схожим на інші тут осередок центру «Вікно в Америку», який створений за підтримки США. Тут зібрані книги, фільми, довідники, настільні ігри, є комп’ютери, телевізор та найцікавіше – проводять безплатні уроки англійської мови за участі носіїв мови. А саме волонтерів Корпусу миру. Навчання відбувається у формі клубі та ігор, відвідати які може будь-хто.

 

Поруч розміщений відділ іноземної літератури. Тут теж велика бібліотека книжок англійською мовою, значний фонд польської книги. А загалом представлені книжки 91 (!) мовою світу.

 

 

Є величезна колекція словників, художної літератури, науково-популярної. У відділі цікаво оформлений каталог: кожна мова має свій колір. Бібліотекарі відділу кажуть, що це полегшує пошук.

 

 

Діє тут і Центр європейської інформації, який відкрили по проекту фонду «Відродження», є відділ періодики, де можна знайти найновішу українську пресу.

 

Цікавим для тих, хто цікавиться історією чи хоче більше дізнатися про свою маленьку батьківщину, буде краєзнавчий відділ. Він не лише систематизує інформацію, а й навіть видає свою продукцію.

 

 

«Називайте будь-яке село Волині і ми знайдемо про нього інформацію», – запрошує Людмила Стасюк і трюк спрацьовує.

 

У відділі міститься навіть інформація про села, які вже зникли. Систематизована інформація про видатних волинянин, або та, що пов’язана з Волинню.

 

На першому ж поверсі бібліотеки знаходиться відділ видачі книжок додому.

Про злісних боржників тут згадувати не хочуть, однак не заперечують, що такі є. Їм дзвонять, нагадують, вмовляють, переконують. Нещодавно одна з читачок повернула книгу після трирічної затримки. Тому в ідеалі такі книжки варто було залишати в доступі лише в бібліотеці. Або ж надавати цифровий доступ, хоча це ще далека перспектива.  

 

Також на першому поверсі знаходиться мистецький відділ. Тут, певне, найбільша колекція нот, книжок про архітектуру, художнє мистецтво. А ще – розміщена величезна фонотека. У відділі можна прослухати платівки у спеціально обладнаній кімнаті. І як у кожному з відділі тут є активності.

 

 

 

Організовують вечори, виставки, дискусії. Наприклад, в ці дні тут виставка Світлани Луцюк.  

 

 

«Ми часом беремо на себе ніби то не властиві функції. Бо це не лише бібліотека, а й центр краєзнавства, культурний центр. Ми головна бібліотека і своїми вчинками показуємо, що заслуговуємо на своє місце. З нами радяться громади, як оформити свої бібліотеки. Бібліотеки – це центри гуртування громад. І свою місію ми виконуємо. Інші держави пройшли схожий шлях. В бібліотеках гуртуються й люди, що мають певні матеріальні проблеми, не мають вдома комп’ютерів, смартфонів, а тут можуть отримати допомогу. Не повірите, але в Хорватії бібліотека стала центром розподілу гуманітарної допомоги, санітарних послуг. Тому бібліотека – це навіть в меншій мірі випозичення книг, а соціальний осередок», – каже директор бібліотеки і з цим важко не погодитися.   

  

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.