Виставка, що присвячена Гелен Левітт, — одна з головних на щорічному фотофестивалі «Зустрічі в Арлі». Левітт — піонер стріт-фотографії. Надихнувшись прикладом французького колеги Анрі Картьє-Брессона, у 1930-х роках вона почала знімкувати міських жителів. Її цікавили непрестижні Гарлем і Бронкс.
На відміну від інших фотографів, котрі прагнули показати соціальну несправедливість часів Великої депресії і жорстокість мегаполісів, що холоднокровно використовують людей, Левітт фокусувалася на сценах зі звичайного життя.
Її герої, немов актори німого кіно, яким так захоплювалася фотограф, говорять до нас виразною мовою тіла й жестів. До того ж Гелен, прихильниця сюрреалізму, воліла упіймати цікавий ракурс і кадрувала свої роботи таким чином, що змінювала початкову композицію, змушуючи нас повірити у «випадковість» знімка.
«Левітт перетворює вулицю на сцену для дорослих і дітей. […] Її герої — господарі міста», — Вальтер Мозер, куратор виставки
Саме тому, наполягає куратор, знімки Левітт не можна назвати «поетичними» та «інтуїтивними», як було прийнято вважати раніше. У них відображені як її власні знахідки, так і художні впливи часу.
Надихнувшись роботами з графіті Брассая (сюрреалісти вважали графіті примітивним мистецтвом, що відображає людське несвідоме), Хелен створює свої фото. Особливо цікавий вигляд мають її світлини з дітьми на тлі намальованих крейдою рисунків.
Дитячі ігри були однією з головних тем її творчості. У той час як комерційні фотографи ідеалізували дітей, Гелен показувала їхній дикий і навіть агресивний бік.
«Діти на знімках Левітт повністю віддаються процесу створення і руйнування, граючи з тим, що вдалося знайти на вулиці», — Вальтер Мозер, куратор виставки
Наприкінці 1930-х років, після заборони фотографувати метро, Гелен створила серію світлин прихованою камерою в нью-йоркській підземці. Через 40 років вона повторила свій досвід, цього разу працюючи відкрито.
У 1948 році Левітт починає знімати документальні фільми. За десять років вона знову повертається до фотографії та однією з перших у середовищі професіоналів переходить на кольорову плівку.
Колір дозволив Гелен додати світлинам нові смисли і по-іншому поглянути на композицію. На жаль, більшість її ранніх кольорових фотографій були викрадені, але ми можемо насолоджуватися роботами, створеними в 1970-ті.
Творчий доробок Левітт охоплює 60 років. «У мене ніколи не було плану. Я виходила на вулицю і знімала те, що бачили мої очі. Я фотографувала, щоб інші теж змогли це побачити», — говорила Гелен. Через десять років після її смерті ми продовжуємо дивитися і захоплюватися.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
