Джерело: Артефакт

Мало хто знає, та на території України, в часи існування Римської імперії, проживали самі римляни. Вони займалися одним вузькопрофільним ремеслом, виробляли та торгували там, де торгові шляхи сходилися біля берегів річки Дністер. 

Римляни біля Чернівців

Мова про 3-4 століття нашої ери. Тоді біля сіл Комарів та Дністрівка Кельменецького району Чернівецької області жили римські майстри скляного виробництва. Вони видували тут скло, про що свідчать знахідки археологів, передає Бі-Бі-Сі. 

Давні римляни дуже ревно охороняли свої технології та не ділилися ними з сусідами-варварами. Це стосується і виробництва скла.

Тому й стільки запитань у вчених до комарівського поселення.

На полі між Дністрівкою і Комаровим у 1962 році була досліджена склоплавильна пічка.

А у 2017 році археологи відкопали сміттєву яму з численними рештками скляного виробництва.

Споруда ж, яку досліджували у 2019 році, майже не має слідів виробництва. Це – елемент інфраструктури поселення.

Археологи переконані: будівля не мала утилітарного характеру.

У чому її унікальність, пояснює Мар’яна Авраменко: “За цією кам’яною кладкою дуже багато стоїть. Вона була зроблена за античними зразками, найближчі з яких розташовані за 300-400 км від Комарова”.

“І, що найважливіше, її могли зробити лише ті люди, які те ж саме робили в самій імперії, тобто фізичні носії технології, можливо — громадяни імперії, що перебралися на варварські землі. Ці ж люди виробляли тут і плінфу (цеглу), і черепицю, і скло”, – додає археолог.

За однією з версій, римські ремісники-склодуви оселилися тут, на краю античної ойкумени, через те, що у їхньої продукції був у середній течії Дністра непоганий ринок збуту.

Та є й інші гіпотези.

“У 2019 році головним завданням було додатково дослідити будівлю з кам’яним фундаментом, яку вперше відрив Маркіян Смішко. Як правило, в археології об’єкт двічі не відкривається. Але тут маємо без перебільшення унікальний об’єкт, надзвичайно значущий, оскільки для римської доби кам’яні будівлі відомі тільки в античному світі та у германських племен півночі Європи та Скандинавії”, – пояснює керівник експедиції, завідувач відділу археології ранніх слов’ян Інституту Археології Олег Петраускас.

Він відзначає, що це перша і єдина споруда, побудована із застосуванням каменю в черняхівській культурі.

“Археологи — це, напевно, найстрашніші люди для археологічної пам’ятки: вони після себе залишають лише папірці документації. На об’єктах, які досліджуються, заведено виймати все, навіть камінь. Але у Комарові застосовуються неінвазивні методи, які допоможуть зберегти цей унікальний комплекс. Ми залучаємо до роботи геофізиків. Проводимо хімічні аналізи знахідок”, – додає Олег Петраускас.

Та за понад півстоліття досліджень призначення будівлі так і не отримало однозначного пояснення.

“Є припущення, що споруда, побудована за традиціями пізньоримської архітектури на території варварів, могла бути майстернею, де обробляли скло, сторожовою баштою або навіть ранньохристиянським храмом. Кожна з гіпотез має свою аргументацію. Розкопки 2019 року мають дати нові аргументи на користь цих чи нових гіпотез”, – говорить археолог.

Боспорське царство

Після розбиття Понтійського царства, яке володіло також Боспорським царством, та по смерті його останнього володаря Мітрідата IV (63 до н. е.), його син Фарнак II, залишивши за собою Боспорське царство, піддався римлянам. Коли ж його  повстання закінчилося поразкою, римляни у 48 р. до н. е. захопили все північне узбережжя Чорного моря з грецькими містами-колоніями, такі як Фанагорія, Пантікапей, Херсонес, Ольвія та ін.).

Цю залежність від Риму часто переривали напади кочовиків; вона закріпилася після завоювання римлянами даків (створення провінції Дакії) впродовж правління Траяна в 98 — 117 роках, який зміцнив римськи залоги у чорноморських містах та будував фортифікації (наприклад, Траянові вали). Край римського пануванню на Північному Причорномор’ї поклала велика навала ґотів наприкінці III століття н. е.

За часів римського панування у містах Північного Чорномор’я розвинулася жвава торгівля хліборобськими продуктами України та ремісничими виробами Риму (знаряддя, ювелірні та текстильні вироби, кераміка тощо); тут поселилося чимало рим. купців, багато з них їздили на землі України поза сферу політичних впливів Риму. Скарби з римськими монетами, що їх відкрито у понад 1 000 місцевостях України, доводять, що срібні денарії були у 2 — 5 ст. головною монетою в обігу в Україні. Археологічні знахідки багатьох залишків римських побутових предметів і предметів розкоші (також — культу, наприклад, статуї богині Ісіди) свідчать, що римляни були чималим стимулом у розвитку матеріальної культури населення України, а почасти й сприймання чужого реігійного культу.

Лагідна та сувора романізація

Поширення Римської імперії, в тому числі і на українських землях, можна розглянути на прикладі романізації. Як відомо, на території Румунії живуть румуни, які в середньовіччі називалися волохами, або влахами, а сама Румунія склалася довкола Волоського князівства, пише сайт Замки. 

У розумінні галичан, якщо сказати слово “волохи”, перед очима постають або молдавани в овечих шапках, або цигани із Закарпаття. Це досить немилозвучне слово походить від одного з кельтсьских племен, які жили колись у центральній румунії. Насправді влахи – прямі нащадки римлян, які завжди говорили або говорять на народній латині. Сучасна румунська і молдаванська мови (це фактично одна і та сама мови) є найближчою до латини з усіх мов, навіть ближчою, ніж італійська. Та й італійська і румунська мови дуже близькі – молдавани і румуни розуміють 70% того, що говориться на італійському телебаченні, українці настільки ж розуміють польську мову.

Те, що волохи – не молдавани, а нащадки римлян, доводиться тим, що в ранньому середньовіччі волоське населення проживало в центральній і південній Італії, в Греції. Щоправда, це були невеличкі островки народної латинської мови. В Італії формувалася італійська мова на основі латини та варварських мов прийшлих народів. На території центральної Румунії – Карпати, які славляться своєю дикістю і непрохідністю, навіть в наш час. Переселенці, які сюди були звезені з цілої римської імперії, в тому числі з Італії, зберегли свою ідентичність завдяки войовничості і важкодоступності цих місць для завойовників, насамперед кочівників.

Якщо глянути на карту романізованого населення, то видно, що на Закарпатті румуни або влахи проживають біля Солотвино. Археологами тут знайдено римські солекопальні, значить все сходиться. Місцеві румуни тут є прямими нащадками римлян. Карта Чернівецької області також в цілому показує ступінь поширення прямого впливу римської імперії на ці території. Але є відмінність – якщо на території Чернівецької області археологи говорять про поширення тут черняхівської культури, по поселення з римськими речами на Закарпатті археологи називають “римськими провінційними”. Самі влахи називали себе римлянами, але римлянами називали себе і грекомовні візантійці. Щоб не було плутанини, латиномовні народи поза юрисдикцією Візантійської імперії почали називати влахами.

 

Влахи – романізоване населення

Самі римські форти стояли на ріці Самош або Сомеш в Румунії. Ці території римських оборонних пунктів добре видно із траси Солотвино – Мукачево. Це високі скелясті Карпати, зручні для оборони. Дивлячись на ці гори, розумієш, чому римляни не просунулися далі – це була дуже зручна та логічна оборонна лінія. Фактично це була довга висока обривиста скеля, яку доповнювали римські форти.

Але насправді влада римлян поширювалася на Закарпаття, вони знищили тут рештки Дакійської дежави, навіть відомо про штурм городища Мала Копаня біля Виноградова – тут було справжнє дакійське місто, населення якого займалося між іншим і підробкою римських грошей. Оскільки сучасне Закарпаття з півночі не мало зручних оборонних рубежів, римляни тут заселилися в незначній мірі, віддавши території між Самошом і Тисою сарматським конфедератам, зокрема племені язиги. Ці сармати зберігали свою мовну та національну ідентичність на території Угорщини до 16 століття, поки османи не завоювали ці землі, порушивши етнічну стабільність.

Поширення романізованого наслення в різний час

Даки в часи Траяна були надзвичайно деморалізовані, оскільки римляни не мали на меті їх впокорити, вони бажали або знищити, або вигнати з цих земель цих непокірних фракійців. Саме в ІІ столітті утворюється культура карпатських курганів, представники якої були втікачами з території Центральної Румунії. На територію Дакії римляни переселяли бідне, але роботяче населення з Італії, Фракії та інших провінцій імперії. Так що те, що румуни є нащадкими римлян – не пусті слова. А робити тут було що – багаті поклади золота та солі, було що розробляти і на чому збагачуватися. Саме походом за золотом і сіллю пояснюється присутність римлян в районі Солотвино (тут є і те і те, золото – в Тисі і в районі Мужієво).

Так що під час війни з Децебалом передові римські загони цілком могли переходити через карпатські перевали і могли доходити до Дністра, куди сягала влада держави даків до І століття нашої ери. Інколи на картах ХІХ століття римська Дакія так і зображується – по самий Дністер. Це невірне твердження, оскільки римляни не прагнули тут бути безпосередьо присутніми, але фактично між Тисою і Дністром був своєрідний вакуум влади, який римляни могли заповнити без сильного опору у будь-який момент. Однак не заповнили – їм було вигідніше торгувати з цими територіями, аніж робити інвестиції в інфраструктуру холодного краю. Погодьтеся, Закарпаття і Буковина – значно тепліші за кліматом, тут росте солодкий виноград (не сорту Ізабелла) і римляни мали більше інтересу до цих територій. Однак в ході завоювання Дакії римляни за один раз відламали надто великий шматок пирога, щоб освоїти його за короткий проміжок часу, багато територій залишалося “на потім”.

Територія болохів в давньоруський час – влахів, які були значною мірою слов’янізовані

Удруге, за дослідженнями деяких дослідників, римляни з військами були на Західній Україні під час маркоманських воєн наприкінці ІІ століття нашої ери – вони могли доходити до витоків Дністра, тобто до Турківського району Львівської області.

Римляни не мали змоги поширити свою владу на всі дакійські завойовані землі. Столиця Верхньої Дакії Напока була на відстані 120 кілометрів від кордонів із Закарпаттям, а передові римські форти були на відстані 80 кілометрів від Закарпаття і 50 кілометрів від Івано-Франківської області. Між Тисою і Сомешом римляни поселили язигів – сарматських конфедератів, тобто союзників, фактично це вже були римляни за способом мислення. Так от, ці язиги, або іраномовні сармати мали свою мову і культуру аж до 16 століття, коли вони були асимільовані через турецьку навалу – самоідентичність цього народу було втрачено. Очевидно, ці самі язиги або сармати і здійснювали римські впливи і захист закарпатських територій.

Тут можна ще додати те, що багато істориків, особливо ХІХ століття, зображують римську провінцію Дакія аж по Дністер в різних варіаціях – то повністю від витоків, то з середньої течії Дністра (в нижній течії Дністра реально деякий час була провінція Верхня Мезія із римськими фортами). В цьому є доля істини, однак присутність римлян тут була відносною, оскільки римляни хотіли жити там, де дозрівають оливки (в Північному Причорномор’ї вони ростуть, а не дозрівають) та можливо вирощувати солодкі сорти винограду (а не просто сорт Ізабелла). Виноградні райони – Закарпатська область та південь Чернівецької підходили римлянам, але вони мали слабоосвоєні більш теплі території, і вони їх очевидно залишили “на потім”, однак в ІІІ столітті були змушені повністю відступити за Дунай.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.