Україна могла стати незалежною щонайменше 7 разів
Україна протягом історії могла стати незалежною щонайменше 7 разів. Найбільше шансів вона мала у XX ст. Тоді по різних частинах нашої країни оголошували про суверенітет.
Gazeta.ua пропонує пригадати ці важливі події.
16 серпня 1649 року гетьман Богдан Хмельницький уклав Зборівську угоду із Польським королем Яном Казимиром. За нею вперше в історії постала Українська козацька держава.
Її межі визначалися Київським, Чернігівським та Брацлавським воєводствами. Столицею стало місто Чигирин. Козаки звільнили селян. Та польські вельможі не бажали втрачати Україну, тому вирішили боротися із козаками до перемоги.
Після смерті гетьмана, українці не змогли утримати державу та у боротьбі за владу розділили її на 2 частини.
1708-го року розуміючи, що російський цар Петро I прагне раз і назавжди ліквідувати автономію козацької України, гетьман Іван Мазепа укладає союз зі шведами. У підписаній угоді українці наголошують, що країна має бути вільною та незалежною.
"Військо Запорозьке і народ увесь український наказую прийняти в нашу оборону, відтак публічним цим універсалом, що прийняли ми, оголошуємо із тим наміром: як його, так і їх од неправного та неприязного московського панування, при Божій помочі, хочемо боронити й поти охороняти та захищати обіцяємо, поки утиснутий народ, що скинув московське ярмо, не прийде до давніх своїх вольностей", - йшлося в угоді.
На жаль, гетьман не провів жодної підготовки серед козацтва Лівобережної України. Більшість старшини не сприйняла вчинок гетьмана. Вирішила виступила на боці Росії. Багато хто не міг пробачити Мазепі розкішного життя. Тому замість обіцяних десятків тисяч козаків, гетьман привів до шведської армії лише 7 тис. У вирішальній битві під Полтавою 8 липня 1709-го московити, що значно переважали шведів у кількості солдат, перемогли та поставили крапку на спробі відродження незалежності Української козацької держави.
Столицю Батурин та Запорізьку Січ знищують російські війська. З цього часу розпочалась масштабна русифікація українців.
22 січня 1918-го Українська Центральна Рада IV універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.
"Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу — селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради народних міністрів", - йшлося в документі.
Та за тиждень більшовики захопили Київ більшовики і влаштували червоний терор знищивши більше 5 тис. осіб "ворогів революції".
Центральна Рада переїхала до Житомира, звідки й керувала боротьбою. Ненадовго врятувати Україну змогли лише німці, які погодились допомогти звільнити країну від більшовиків в обмін на продовольство.
16 лютого 1918-го Законодавча Рада Кубанської Народної Республіки проголосила про незалежність.
За декілька днів після закінченні сесії представники Ради ухвалили резолюцію щодо приєднання Кубані до України. Перешкодило цьому нерішуче ставлення гетьмана Павла Скоропадського до об'єднання із республікою.
Сторони підписали лише торгівельні угоди та зволікали зі спільною мобілізацією - об'єднатись не змогли. Це дало змогу більшовикам за 1 рік та 9 місяців захопити всю Кубанську республіку та Україну.
19 жовтня 1918-го Українська національна рада у Львові проголосила про утворення Західноукраїнської Народної Республіки.
За 3 дні до цього імператор Австро-Угорщини Карл І Габсбург проголосив маніфест "До моїх вірних австрійських народів", в якому йшлося про надання національної автономії усім народам імперії. Українці вирішили скористатися цим шансом і проголосити напротивагу полякам власну національну державу на землях Галичини, Буковини і Закарпаття. Столицею обрали місто Львів, а президентом Євгена Петрушевича. Українці розуміли, що поляки також претендували на ці землі. Тому вирішили діяти швидко.
1 листопада 1918-го полковник Дмитро Вітовський організував у Львові "листопадовий чин" - українці захопили всі урядові установи міста без жодного пострілу.
Військові передали владу Національній Раді. Того ж дня вперше над містом замайорів український прапор. Це спричинило війну із Польщею, яку підтримували французи.
22 січня 1919-го Західноукраїнська Народна Республіка та Українська Народна Республіка підписали Акт злуки.
"Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка", - оголосили в документі.
Але утримати незалежність українці знову не змогли. Одні бачили більшу загрозу в поляках, інші в більшовиках. Тому домовитись про об'єднання зусиль не вдалося. Омріяний віками акт швидко втратив своє значення. Згодом поляки окупують ЗУНР, а більшовики УНР.
Рада послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі від 15 березня 1923 року офіційно закріпила суверенітет Польщі над всією Галичиною.
15 березня 1939-го Сейм Карпатської України проголосив про незалежність держави.
Чехо-Словаччина надала Карпатській Русі автономію після Мюнхенської змови нацистської Німеччини та Франції з Британією. Але Угорщина претендувала на ці землі. У ніч з 13 на 14 березня угорські частини вторглися на територію Карпатської України. Протягом кількох наступних днів велися криваві бої, в яких вояки військової організації "Карпатська Січ" майже не мали шансів на перемогу.
Сподіваючись на якусь міжнародну підтримку 15 березня українці оголосили про незалежність Карпатської України. Президентом обрали священника Августина Волошина. Гербом став ведмідь на червоному полі. За гімн обрали "Ще не вмерла Україна". Держава позбавлена будь-якої підтримки проіснувала 3 доби.
30 червня 1941-го в окупованому нацистами Львові проголосили Акт відновлення Української держави.
"Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України. ОУН, що вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава", - зачитував Ярослав Стецько на площі.
Проте спроба самочинного проголошення держави викликала незадоволення Адольфа Гітлера. Він зазначав, що українські території вже захоплені німецькими військами та зрошені їхньою кров'ю. При цьому ОУН не змогла чи не захотіла організувати масштабне протистояння в тилу радянців у Західній Україні. Також німці сподівалися, що українська нація працею допоможе їм у їхній боротьбі.
Отримавши першу відмову, 5 липня 1941-го гестапівці арештували Бандеру та уряд Ярослава Стецька разом із 300 членами ОУН. Гітлер наказав негайно знищити рух Бандери.
Самих ватажків ОУН відправили до "Целленбау" - відокремленого бараку концтабору "Заксенгаузен".
Здобути справжню незалежність українці змогли 24 серпня 1991-го. Тільки від нас залежить чи зможемо ми втримати її. У тих обставинах, що випали на долю нашої держави важливо об'єднатись та не повторити помилок минулого.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
