Піддубний був шестиразовим чемпіоном світу з боротьби. Виступав у Парижі, Мілані, Франкфурті, Нью-Йорку. Дебютом спортсмена став виступ у Новоросійську цирку в Російській імперії. У 1898-му Іван за декілька секунд поклав на лопатки відомого тоді гіганта - шведського бійця Андерсона. Публіка вирішила, що той піддався, але українець запропонував матч-реванш. Швед сказав, що погодиться тільки якщо Піддубний програє. Іван прийняв пропозицію, але все одно поклав його на лопатки. Публіка була у захваті.

Згодом переїжджає до Києва. Виступає силачем у цирку братів Нікітіних. Антропометрична комісія встановила його дані: зріст - 184 см., вага - 118 кг., біцепс - 44 см. За період з 1905 - 1909 українець переміг 3 чемпіона світу, декількох чемпіонів Європи і більшість чемпіонів окремих країн. Йому пропонували прийняти громадянство США, але чоловік відмовився. Тоді сказали, що не виплатять усі зароблені гроші, на що спортсмен відповів:

"Бажаєте їх конфіскувати – будь ласка. Плював я на ваші долари. Україна мені набагато дорожча".

Борця шанували у всьому світі, окрім його власної батьківщини - з 1922-го СРСР. У 1930-х у державі запровадили паспорти, де прізвище чоловіка записали як "Поддубный", а національність - росіянин. Тоді він власноруч закреслив це і написав - "Піддубний", українець. Звісно, таке не могло бути непоміченим агентурою НКВД. Його арештовують та катують електрошоком. Просять виказати усі іноземні рахунки.

Після завершення спортивної кар'єри у 1941-му жив у Єйську на березі Азовського моря. Місто окупували нацисти, однак чоловік відмовився їхати в Німеччину для тренування молоді. Згодом з приходом Червоної Армії його намагалися арештувати за співпрацю з німцями, проте відпустили. Не вистачило доказів. Решту життя борець перебував у страшних злиднях.

Незадовго до смерті казав своєму лікареві-українцеві: "Це ж коли, мабуть, помру, то вкрадуть "кацапи" в мене Піддубного, а скажуть, що був "Поддубний". Хіба ні?". Чоловік мав рацію.

Помер дещо не доживши до 78-річчя. У його спальні знайшли незакінчений лист, адресований тодішньому заступнику голови Ради Міністрів СРСР Климу Ворошилову: "Клименте Єфремовичу, мені майже 78 років. Згадайте мої заслуги перед країною. Ви самі називали мене національним героєм, а тепер забули. Прошу одного: закріпіть мене до їдальні військової частини, щоб я хоч інколи їв гаряче".

З Москви прийшов лист "ховати з почестями". В останню путь чемпіона проводжали тисячі людей, при цьому допомагали йому у злиднях одиниці. Чоловіка поховали за огорожою цвинтаря, наче самогубцю й на пам'ятнику написали "Русский богатырь". За декілька років пам'ять про нього майже знищать, на пам'ятнику викарбують "Хохол-петлюрівець". Сьогодні в Україні намагаються відродити славу видатного спортсмена.