Перед Першою світовою війною в Костополі було два невеликих підприємства, що виробляли фанеру. Одне належало У. Шерелеві (16 працівників), друге В. Валявському і компанії (25). Про долю першого заводу не відомо нічого, напевно, він не пережив війни та революції. Натомість фабрика В. Валявського в часи міжвоєнної Польщі досягла неабиякого розквіту. Про це дізнаємося з книги на івриті "Костопіль – життя і смерть громади", яка побачила світ в Ізраїлі 1967 року.
Лісопилки
Велику частину зрізаних дерев звозили до костопільських лісопилень, де розпилювали на дошки і балки. В Костополі було три лісопилки: одна – поруч із залізничною станцією. Вона належала братам Песаху, Новаху і Іцхаку Яхнюкам. Друга – Ейдельштейна і Яхнюка− була на фанерному заводі. Третя лісопилка була державною, її збудували на початку 30-х років. На цих лісопильнях деревину великими пилами різали на плити, балки, дошки, шпали, паркетні заготовки. Розпилювання, сушіння деревини, а також її сортування та транспортування давали роботу для тисячі людей.
Фанерний завод
Чільне місце в деревообробній галузі Костополя належало фанерному заводові Ейдельштейна і Яхнюка. Його було засновано близько 1905 року Айзиком Ейдельштейном і знатним поляком на прізвище Валявський, певний час він був також і міським головою Костополя. У 1918 році німці, відступаючи з України, спалили завод, і тільки на початку 1920-х років його відновлено. Валявський пішов з підприємства, а на його місце став Іцхак Яхнюк.
Рушійною силою цього великого підприємства був Айзик Ейдельштейн, надзвичайно енергійна людина. Він впроваджував на заводі нові методи господарювання, час від часу розширював і оновлював виробництво, аж поки не створив велике підприємство. Костопільський фанерний завод належав до числа трьох найбільших таких заводів у Польщі (один з них був у Пінську і належав відомому сімейству Лур'є)(тепер «Пінськдрев» − прим. перекладача).
Айзик Ейдельштейн впровадив у виробничий процес сучасні шпонувальні машини, важкі гідравлічні преси. Пройшло небагато часу і завод вивів на світовий ринок високоякісну продукцію, став успішно конкурувати з потужними європейськими виробниками.
Керівником виробництва був Цві-Дов Фрідман. На нього казали "Дер пойлішер" (розмовною мовою українських євреїв був їдиш, де це слово означає «поляк» − прим. перекладача). Його запросили з Польщі як спеціаліста з виробництва фанери ще на перший завод Шереля.
Будинок Яхнюка на вул. 1 Травня
Це був невисокий бородатий єврей, повний життя, завжди в русі, його гострий погляд бачив усе. Невідомо, де Фрідман здобув основи знань з фанерного виробництва, але саме він навчав усіх робітників заводу. Пізніше кадри поповнилися механіками та іншими фахівцями. Вони змогли керувати заводом і після того як у 1934 р. Фрідман разом з дружиною виїхав з Костополя до Ерец-Ізраель вслід за синами і дочками, що емігрували туди раніше.
Найближчими помічниками Фрідмана були Берл Ліхтцайгер, що відповідав за сортування готових виробів, і Копель Вощина, що почав працювати на заводі ще в юному віці. Копель виявив гарні здібності і незабаром став правою рукою «Старого» (так робітники називали Фрідмана). Вони обоє, Ліхтцайгер і Вощина, спершу керували нічною зміною, а потім стали повноцінними управлінцями.
Значну роль на заводі відігравали також Лейбуш Дудельзак і Матіях Яхнюк, які керували пилорамами. Мордехай Райкіс завідував внутрішнім господарством, а Фейвел Білінський був помічником і заступником Фрідмана.
За механіку відповідав вусатий поляк на прізвище Яронський. Він приходив потай до будинку «Старого», коли щось у машинах виходило за межі його розуміння, і дізнавався від нього теорію механіки. «Старий» готував для «відповідального механіка» логарифмічні таблиці для настроювання зубчастих коліс машин, вчив правильно використовувати парову енергію печей.
Власник заводу і його директор Ейдельштейн також був повністю занурений у виробничий процес. Він прагнув удосконалити все що можна і нічого не шкодував для досягнення своєї мети. Завдяки гострій хватці, Айзик Ейдельштейн зумів за кілька років стати досвідченим промисловцем, він знав усі стежки світового ринку і повністю володів справою. На заводі було зайнято понад 400 чоловік, які працювали дві зміни на добу, тому що в ті часи не дотримувалися певної тривалості робочого дня.
Перекладено за виданням:
ספר קוסטופול: חייה ומותה של קהילה, תל אביב: ארגון יוצאי קוסטופול בישראל, תשכ"ז.
З івриту переклав Володимир Шабаровський.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
