Ще тиждень у Луцьку, в кінотеатрі «Адреналін Сіті», демонструватимуть український документальний фільм режисера Тараса Томенка «Будинок «Слово» (2017), присвячений історії його спорудження й перипетіям доль (почасти – фатальним ) її легендарних мешканців – письменників і мистецьких діячів так званого «Розстріляного Відродження» 20-30-х років минулого століття.

Автор сценарію – письменниця Любов Якимчук, відома луцьким книголюбам, зокрема, своєю збіркою «Абрикоси Донбасу». Оператор стрічки – Олександр Якимчук. (До слова, режисер Тарас Томенко став співаdтором і у двох вищезгаданих іпостасях). Композитор – Алла Загайкевич, музику якої можна почути, зокрема, у фільмах нашого кіноземляка Олеся Саніна. Продюсери – Юлія Чернявська та Олег Щербина (Fresh Production Group). Фінансова підтримка – Держкіно України (800 000 гривень з мільйона 200 тисяч загального бюджету стрічки).

Якщо вірити їх сучаснику, киянину від народження Михайлові Булгакову, також літератору, в ті часи у Москві була одна «нехорошая квартира» (№50) в одному будинку по вулиці «Садовая». А в харківських реаліях згаданої масштабної будівлі (з окремим дитячим садком і… солярієм на даху!) на вулиці Червоних Письменників  (нині – КУЛЬТУРИ!)  їх було, щонайменше, 18…

У стилі сухого відбиття статистичних даних, друкарська машинка в кадрі періодично нумерує, наче виносячи суворий вердикт:

квартира 5 – Леонід Чернов, 9 – Микола Хвильовий, 12 – Майк Йогансен,

15 – Павло Тичина, 16 – Анатоль Петрицький, 19 – Валер’ян Підмогильний,

20 – Сергій Пилипенко, 22 – Остап Вишня, 30 – Михайло Яловий,

33 – Микола Куліш, 36 – Аркадій Любченко та Юрій Яновський,

39 – Михайль Семенко (з акторкою, нашою землячкою Наталею Ужвій), 41 – Іван Микитенко, 56 – Вадим Меллер,

54 – Василь Вражливий ( у нього ночували Іван Багряний та Євген Плужник),

57 – Володимир Сосюра, 65 – Валер’ян Поліщук, 64 – Лесь Курбас.

 Режисер на місці подій у Харкові. Фото з архіву Тараса ТОМЕНКА

Буде й омріяний художній фільм

Режисер Тарас Томенко і сценаристка Любов Якимчук

Усі вони тут не просто існували, а ЖИЛИ, творили, відпочивали, продовжували свій рід, кохали… Хоча й  не завжди тільки своїх жінок… Захоплювалися музикою, більярдом, розведенням домашніх улюбленців, чарчиною та, що там гріха таїти, кокаїном… Словом, у «Слові» - тодішньому, на жаль, оманливому радянському РАЮ, нічого не цуралися ГЕНІАЛЬНІ українські грішники, наче передчуваючи, що треба взяти від життя ВСЕ!

Сценки з їх побуту, викладені в унікальних архівних світлинах та відеоматеріалах, оживили своїми голосами за кадром наші сучасники - актори Борис Георгієвський, Анна Левченко (Лев), Михайло Вознюк, Ольга Радчук, Сергій Солопай, Олександр Завальський.

Звучать ЖИВІ голоси Володимира Сосюри та Павла Тичини з однойменного аудіозбірника «Класика української літератури», виданого 2008 року Національною радіокомпанією України та Фондом Миколи Томенка «Справедлива країна».

Потрохи повертають до жорстоких реалій 20-30-х років зачитані за кадром псевдо співробітників НКВС, сексотів (з рос. – секретных сотрудников – авт.): «“Литератор”, “Стрела”, а также “Яге”, “Профессор”, агент “018”, осведомители “Сценарист”, “Мурка”, “Донбасовец”, некий сексот “Тычина” и другие вели разработку жителей дома “Слова”…».

Остаточно відкривають очі глядачеві на оприлюднену вже за часів незалежності криваву сторінку історії української літератури кульмінаційні моменти стрічки, пов’язані з самогубством Миколи Хвильового, який остаточно прозрів щодо неспівпадіння комуністичних ідеалів і методів їх впровадження, побачивши на власні очі страшні картини голодомору 1932-1933 років. (Та й «цукерка» такої жаданої колись українізації в літературі стала… гіркою пігулкою). За день до цієї трагедії заарештували його побратима Михайла Ялового… Кадри Соловків та урочища Сандармох у далекій від Харкова Карелії підсумовують земний шлях не тільки пана Михайла, а й колишніх його сусідів: Миколи Куліша, Леся Курбаса, Григорія Епіка, Андрія Паніва, Антіна Крушельницького, його синів Богдана та Остапа, двох Валер'янів – Поліщука та Підмогильного.

Кадри з док. фільму «ловила» авторка цих рядків

Фото 1 з ?

«Коли стрічку було змонтовано, відчув, що потрібно знімати художній фільм про це», - у нашій переписці коротко зауважив режисер Тарас Томенко. До слова, знімальний процес, який розпочався тогоріч, триває й нині. Отож,  щирим прихильникам УКРАЇНСЬКОГО кіно залишається лише чекати прем’єри, зокрема, у нашому древньому Лучеську.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.