Нетипові фото Волині початку ХХ ст

 

Пропонуємо вашій увазі добірку ретросвітлин, на яких складно розпізнати Волинь і Полісся початку ХХ ст.

Світлини опублікувала Gazeta.ua.

Це копиці сіна на підмоклому лузі в околицях озера Люб’язь під Любешовом. У середині 30-х років минулого століття це був звичний поліський сюжет. Фото: Роман ПАВЛЮК

Це одна з найбільших втрачених неоготичних споруд в Україні. Грандіозний костел св. Станіслава був побудований у Ковелі у 1922-38 роках, одночасно він міг вмістити 8 тисяч парафіян, а його головна вежа сягала 72 метри у висоту. Такий собі Нотр-Дам на Турії. Храм був пошкоджений під час війни, а у 1945 році повністю розібраний. Фото: Роман ПАВЛЮК

Це кав'ярня у Ковелі в 1916 році Фото: Роман ПАВЛЮК

Це – волинський маєток Малинських, зведений у середині ХІХ ст під Березним. На жаль, у 1945 році його повністю знищила пожежа. Фото: Роман ПАВЛЮК

Так виглядав Острог наприкінці ХІХ ст. Успенський костел був перебудований у неоготичному стилі у 1880 році, але проіснував у такому вигляді лише 8 років і був повністю знищений пожежею. Саме у цей період і було зроблене це фото. Фото: Роман ПАВЛЮК​

Колишнє найбільше на Волині родовище базальту у Яновій Долині. Сьогодні тут і надалі видобувають базальт, але більшість цих стовпів вже знаходиться на дні затопленого кар’єру. Фото: Роман ПАВЛЮК​

Невелика вишукана вілла колись стояла на околиці поліського села Велика Глуша. Цю романтичну резиденцію у стилі класицизму побудував у середині XIX ст. Едвард Красіцький. Вона зникла після ІІ світової війни, коли була повністю розібрана місцевими селянами. Фото: Роман ПАВЛЮК​

Скляна гута у волинському містечку Трохимбрід, побудована у перших роках ХХ ст. Це єврейське містечко, засноване у 1835 році серед радзивиллівських лісів, мало сім синагог і було єдиним у світі повністю єврейським містом, яке будь-коли існувало за межами Палестини. Трохимбрід був спалений у роки ІІ світової війни. Про нього зняли фільм Everything is illuminated, який отримав три нагороди: дві на Венеційському фестивалі, одну на фестивалі у Сан-Паоло. Фото: Роман ПАВЛЮК​

Ці пальми височіли перед одним із павільйонів Волинських Торгів, які традиційно відбувалися у Рівному у другій половині 1930-х років. Місцем проведення цієї найбільшої волинської виставки був фільварок князів Любомирських на Гірці, де тепер знаходиться парк ім. Тараса Шевченка. Фото: Роман ПАВЛЮК​

Такий вид до ІІ світової війни відкривався з Соколиної гори під Кременцем на мальовничий силует Гострої гори і ангари Волинської планерної школи, створеної у 1933 році. Фото: Роман ПАВЛЮК​

Це один з наймальовничіших волинських куточків – Соколині гори на Случі. Такий краєвид і сьогодні відкривається з вершини гори, на якій розташовані руїни Губківського замку Семашків. Фото: Роман ПАВЛЮК​

Це православна церква св. Параскеви у неіснуючій сьогодні Церківці на Ковельщині. Храм, зведений наприкінці XVIII ст., щасливо уникнув масової російської синодальної перебудови і зберіг риси західноєвропейської архітектури до часу повного знищення і виселення села після ІІ світової війни під час розширення території Повурського авіаційного полігону. Фото: Роман ПАВЛЮК​

Так ще з ХІХ ст виглядав найбільший волинський комплекс історичної міської забудови у Кременці, який вражав своїми розмірами. Ще у 1920-х роках провінційний Кременець став першим і чи не єдиним містом у тогочасній Польщі, в якому самобутньому історичному середмістю був наданий статус архітектурного заповідника. В роки Другої світової війни все це було майже повністю знищене пожежами. Після війни ця забудова вже не відновлювалася, а вцілілих історичних будинків стає з кожним роком все менше. Фото: Роман ПАВЛЮК

Це одна з вуличок волинського Дубна у 1918 році. Фото: Роман ПАВЛЮК

Такий міст-велетень з’єднував колись береги зовсім не найбільшої волинської річки – Случі і був побудований між двома світовими війнами у селі Глушиця, в колишньому Сарненському повіті. Проіснував він недовго і був спалений у 1941 році радянськими військами. Сьогодні в Глушиці взагалі немає ніякого мосту. Фото: Роман ПАВЛЮК


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі