Вірмени в Малій Азії історично значно давніший народ, ніж турки-османи. Вірмени за релігією — християни з античних часів; турки — мусульмани. 1908 року владу в імперії захопила партія младотурків. Вірмени викликали у младотурків ненависть, ідею винищування немусульманських народів Османської імперії, що була взята в османських султанів, младотурецькі правителі виношували давно.

Османська влада вирішила прибрати моральних авторитетів, які могли очолити опір, і депортувати їх углиб країни. 24 квітня у Стамбулі затримали 235 осіб. Згодом арешти продовжилися, загалом турки взяли під варту 2345 політиків, громадських діячів і митців. Вже дорогою до місця заслання в Анатолії конвоїри частину з них вбили. Світової слави композитор Соґомон Соґомонян не витримав знущань і збожеволів. Завдяки втручанню європейських політиків його відправили на лікування до Парижа, де він згодом помер.

Далі почали відселяти вірменів із прифронтових вілаєтів – нібито для захисту від наслідків війни. Згодом переселяли і з віддалених від місць бойових дій регіонів. Для конвоювання виділили 40 тисяч військових, жандармів і курдів з підрозділів "Гамідіє". Конвоїри часто грабували і вбивали переселенців, ґвалтували жінок. Поскаржитися було нікому.

Депортовані вірмени не мали змоги зібрати пожитки. А те, що взяли, несли в руках, бо їм заборонили використовувати в'ючну худобу. Маршрути пересування були віддалені від великих міст. Влада пояснювала, що основні дороги потрібні для військових. Тому людей вели гірськими стежками, непристосованими маршрутами по 500–700 кілометрів. Вони втомлювалися, залишали вздовж дороги свої речі. І масово гинули від хвороб, найчастіше – тифу, голоду й спраги. До кінцевих пунктів призначення часом добиралися 5–10 відсотків. Траплялися й випадки масових убивств. Їх вчиняли конвоїри, звинувативши депортованих у змові з метою повстання.

Загальна кількість загиблих вірмен також є предметом суперечок. Вірмени кажуть про 1,5 млн загиблих. Турецька влада наполягає на тому, що їх не більше 300 тисяч.