Ювелірні прикраси на полотнах, з одного боку, помічаєш одразу, а з іншого, завжди довго роздивляєшся: дивуєшся майстерності художника, задаєшся питанням про символізм (наприклад, каблучки у руці Габріель д’Естре) або розмірковуєш над ювелірними стилями різних часів і манерою носити коштовності.
Від доби Ренесансу митці часто і щедро зображують перли і діаманти, кольє, каблучки і діадеми. Дорогоцінні метали і каміння роблять образ міфічного божества, героя з Біблії або звичайного посполитого набагато експресивнішим.
Окреме місце серед коштовностей посідають перли. В Европі вони вперше з’явилися у XVI столітті й одразу зачарували аристократію. Перлина, як жодне інше каміння, виразно підкреслювала статус свого власника, а крім того, надавала звабливого мерехтіння жіночій шкірі. Тому прикраси з перлин стали незамінним аксесуаром і символом елегантності. За приклад може бути картина «Шлюб у Кані Галілейській» Паоло Веронезе (дрезденська версія. – Прим. ред.), що зображує знатних дам доби Відродження.
Століттям пізніше дорогоцінна прикраса править за основний елемент картини у Яна Вермеєра «Дівчина з перлинною сережкою». Чаруюча, загадкова краса моделі підсвічена сяйвом величезної перлини, розміщеної у центрі твору. Вражаючий тромплей філігранної роботи – випробуваний спосіб Вермеєра зблиснути своєю майстерністю.
Подібна віртуозність уможливлена появою і широким розповсюдженням олійних фарб. Тоненькі мазки, нанесені один по одному, дозволили створити раніше недосяжний ефект прозорості.
Тепер живописці були здатні точно передавати найдрібніші деталі вбрання, а золото і каміння зображувати такими, якими вони були у реальності. Портрет Батисти Сфорца, дружини синьйора Урбіно, – приклад того, як художник використовує нову техніку.
У натюрмортах, шедеврах скрупульозності, зображували не лише предмети буденного життя, але й розкішні коштовності, які могли стати навіть основою композиції. От, скажімо, у роботі Густава Моро «Юпітер і Семела».
За такої деталізації ми можемо простежити еволюцію ювелірного мистецтва й краще вивчити та зрозуміти смаки тої чи іншої доби.
Картина Петруса Кристуса «Святий Елігій у своїй майстерні» (покровитель сріблярів і злотників. – Прим. ред.) дозволяє нам зазирнути до ювелірної майстерні XV століття. Це унікальне свідоцтво надає можливість побачити прикраси минулого, бо деякі з них вже втрачені назавжди.
Полотна також містять повідомлення про манеру носити коштовні прикраси шляхетними панянками різних часів. Виявляється, вдягати одразу кілька каблучок на пальці, як у мадам де Сеннон на портреті роботи Енгра, і раніше було модно.
Варто зазначити, що не всі живописці змальовували розкішні прикраси. Талановиті художники створювали вражаючі портрети, навіть коли модель була у скромному вбранні і з недорогими оздобами. Леонардо Да Вінчи, приміром, прикрасив чоло чарівної Ферроньєри одним-єдиним простим каменем.
Як бачимо, строї й коштовності нерозлучні. Про це ще раз свідчить парадний портрет Катерини II: перфектні шати цариці, усипані діамантами, – блискучий спосіб продемонструвати свою владу.
P.S. Окреме задоволення – роздивлятися деталі Гентського вівтаря (його фрагмент на головному фото) братів ван Эйків (1432) на сайті Closer to Van Eyck.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
