Відьми й знахарки у переказах волинських старожилів

Відьми й знахарки у переказах волинських старожилів

Здавна містика й надприродні речі супроводжували людство. Марґінесні істоти, що маневрували поміж добром і злом, чи, навпаки, представляли лишень темну сторону світової сутності, викликали до себе інтерес, а заразом – і острах.

Пригадайте собі, як підозріло ми сучасні, особливо мешканці сіл, ставимося до жаби, яка часами так і прагне втрапити до нашої домівки. Лякаємося, знайшовши якусь чужу річ у себе на обійстю.

Утім, наші побоювання не зовсім і не завжди безпідставні. Про це наголошували мешканці волинських теренів, що народилися на початку-в середині минулого століття.

Трійко їхніх переказів оригінальною говіркою нині пропонуємо увазі ласкавих читальників.

***

Н. Кубай, 1936 року народження з Липного на Ківерцівщині переповідала:

 «То… жаба така по… повзала чи чирипаха по гуроди, е, повзала. Ну ди й Стьопиха чирипаху пруганяла. Да, каже, взяла, каже, заступа ди й тим заступом ту чирипаху-у вдарила. Ди й каже: пупувзло. Як пупувзло, то пупувзло черес гуроди і, каже, пупувзло ду-у-у…туди, ду Бизрукого хати. Як крикне! І ви думати шо? Прулежав, е, з нугою ціли рик, за Польщи прулежав після того, як… Ну так шлапав того… як шлапав пу дому, гуроди, то так лапнула заступом, то шлапав ціли рик. Вилижав. То чортув видьмар був – то то думаїте шо».

М. Громик, 1919 року народження, мешканка того ж села, згадувала:

«Колись був чулувік і жінка була, вже в їх діти були. А вин був видьмар. А вуна ни знала, шо вун видьмар. А посьля узнала ди й вже-е… То те дитя умре, то те. То кажуть: «То ш в тибе так діти вмирають?» – А то вже хто юго знає». Вже в хаті удне усталосо, тройе вмирло, четверте усталосо. Ди й каже: «Знаїш шо? Вже мині, е, приходили вже мине забирать. Я, мабуть, вже цього остатнього хлопца оддам». А вуна хліп у піч саджає да каже: «Вже тубі пура давно, собако, лягать». Каже: «То вже хай би хоч їднейке осталося. Отею лупатою, – каже, – заре як впряжу, то хай…». І каже: «Зразу кончивса той, той видьмар». То вже ни дала хлопца. Да й сам вмер – вже задушили видьмари.

То то… то то така все прикаска кажуть, шо видь мар… Як видь мар, то вже за сибе когось удасть. Вже видьмаром, кажуть, ни мона бути разом, шоб буть добрим, – тоно все сварицца з їм треба, бо вин самого свого друга оддасть».

М. Стасюк, 1931 року народження з Лукова Малоритського району Брестської області розповідала:

«Розказували, що були [жінки, що могли відібрати молоко в корови]. Я не знаю, я не знахурка – не знаю. Казали, шо, е, на Великого Йвана всьо говорили… На Йвана Купала от ето приходить змия, е, в…воборочаєцця ето вона як змією там тая знахурка, приходить у хлів, видоїть – і вже не буде молока. То говорили. Онде навіть такая була, шо до другеї зайшла і на Йвана росу збирала коло хлива. А тая зловила, то вони там сварилися. Ото… А як воно було, я не знаю, бо я… я такоє не відаю, я не знаю».


Джерело:  Григорій Аркушин. «Всього на світи хватає…» (фольклор, звичаї та обряди Західного Полісся у діалектологічних записах): [вибране]. – Луцьк, 2015.  – С. 145–147.


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Оксана ШТАНЬКО

Коментарі