Джерело: Ківерцівський національний природний парк Цуманська пуща

Ківерцівський національний природний парк "Цуманська пуща" опублікував казкові світлини лісів, що розташовані на його території.

Про це йдеться на сторінці нацпарку у Facebook.

21 березня - Міжнародний день лісів.Він був започаткований за рішенням Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй.

Ківерцівський національний природний парк "Цуманська пуща" створений з метою збереження цінних природних та історико–культурних комплексів. Парк створений на базі водно-болотних угідь і лісових масивів Ківерцівського району, на крайній межі Полісся, що розташований у межиріччі Стиру і Горині. Нині це праліси дубових та сосново-дубових лісів, які утворюють своєрідний комплекс із болотами різних типів та ділянками лук.

Наведемо цікаві уривки з книги "Таємниче життя дерев", яка відкриває лісові секрети.

Її автор, Петер Воллебен (Peter Wohlleben), понад двадцять років спостерігав за життям дерев, працюючи в лісництві в Гюммелі, що на заході Німеччини. Він пише про ліси і дерева у несподіваному контексті.

Дерева і ліси можуть бути гарними і корисними — цим нікого не здивуєш. Про це написано багато. Але навряд чи людина часто замислюється про те, чи можуть дерева і ліси бути розумними. Якщо ж комусь раптом випадає говорити про дерева і розум, то конотації негативні. Це закарбувалося навіть у мові: «дурний, як пень», «дубова голова».

Натомість основна ідея автора полягає якраз у тому, що дерева розумні, а в лісах все влаштовано дивовижно мудро.

Лісова лотерея

Кожне побачене нами дерево проходить довгий шлях відбору і боротьби. Приміром, бук. Петер Воллебен часто бере за приклад саме його, бо це розповсюджене в німецьких лісах дерево.

Кожні п'ять років бук виробляє щонайменше 30 000 горішків. Загалом протягом свого життя бук встигає створити 1 800 000 горішків. Із них лише один пройде всі етапи відбору і стане дорослим деревом.

Ми сприймаємо боротьбу і смерть як належне, коли йдеться про світ тварин. Натомість життя дерев здається нам пасивним і безтурботним. Воллебен показує, що лісові дерева проходять важкий тривалий шлях. Кожне з них — справжній переможець лотереї. Наступного разу, побачивши дерево, задумаймося про те, скільки перешкод воно подолало, перш ніж виросло!

Повільно, тільки повільно
Воллебен каже: «Ми, люди, давно вже втратили бачення того, що насправді є старим».

У сучасних лісництвах процес зорієнтований на те, щоб якомога швидше вирощувати дерева. Насправді ж у природних умовах вони зростають повільно. Молодняк опиняється у затінку дорослих. Крони буків-«батьків» утворюють особливий режим, пропускаючи на землю лише 3% сонячного світла. Юні саджанці просто не мають ресурсів, щоб швидко рости вгору і збільшувати стовбур. І це цілком нормально — повільне зростання є запорукою успіху. Молоді дерева тонкі і гнучкі, тому їх важко зламати. В умовах обмежених ресурсів вони «навчаються» раціонально їх використовувати, щоб успішніше виживати далі.

Правила лісового етикету
Природне середовище висуває певні вимоги і до зовнішнього вигляду дерев. Найкращі шанси на виживання у дерев із рівним стовбуром і симетричною кроною. Ця естетика дуже прагматична, адже «основу дерева іноді шарпає буря, що відповідає 200-тонній вазі поїзда». Щоб витримувати такі навантаження, дерево повинно рівномірно їх розподіляти, а це можливо насамперед завдяки симетрії.

Ліс як водяна помпа
Дерева впливають на клімат. Ба більше, вони його створюють. Дерева не просто пасивно поглинають вологу для свого розвитку — вони її транспортують, живлячи себе і довкілля.

Хмари, що утворюються над морями, здатні просунутися у глибину континентів лише на 600 км від узбережжя. Коли хмара пролилася дощем, звідки взятися новій воді і головне — як передати її далі? Тут до гри вступають ліси. Дихаючи, вони випаровують воду, і завдяки цьому утворюються нові хмари, тепер уже на суходолі. Передаючи воду далі, дерева беруть участь у забезпеченні дощами навіть найвіддаленіших від узбережжя районів.

Тривожні часи
Дерева потерпають від природних катаклізмів. Особливо тяжко паркам, міським деревам та штучним лісовим насадженням.

У прадавньому лісі дерева зростають повільно і завжди мають поруч старших родичів. У природі співіснують особини різних поколінь. Натомість штучно висаджені дерева однакові за віком — адже їх саджали одночасно. Тому старші родичі не можуть їх захистити. До того ж, штучні насадження часто не можуть достатньо заглибитися корінням в ущільнений ґрунт у містах. Тому вони беззахисні перед ураганами, які легко вивертають їх. Загалом штучні насадження гірше вміють протистояти хворобам, шкідникам, пожежам і стихійним лихам: цю слабкість зумовлено браком ієрархії та «досвіду».

Тому автор всіляко закликає створювати осередки лісів, до яких людина абсолютно не втручалася б. Навіть стволи померлих від старості дерев небажано зрубувати і вивозити: вони мають трухлявіти і падати, перетворюючись на гумус і даючи поживу іншим видам.

А на завершення Воллебен натхненно підсумовує: «Під кронами дерев щодня відбуваються драми та зворушливі історії кохання, саме тут перед порогами наших домівок зберігся останній шматок природи».

Автори фото лісів Цуманської пущі: Калінін Олександр, Нечипорук Максим, Грицюк Юлія. 

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.