Дорога знахідка: таємниці найдавнішого нотного запису української пісні

У рукописі урядника, дипломата та священика Михайла Гунашевського, що датується першою половиною XVII століття, виявили нотний запис давньої української пісні. Відкриття дуже цінне, адже йдеться не лише про текст, а й запис нот, до того ж не одноголосно, а одразу на три голоси. Таким чином, для історії української музики ранньомодерної доби ця пісня справедливо вважається найдавнішою із нотним записом і одночасно найдавнішим зразком нотного багатоголосся.

Про подробиці відкриття IA ZIK розповів кандидат мистецтвознавства, докторант Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського Іван Кузьмінський.

– Як вдалося натрапити на такий скарб?

– Приблизно три тижні тому я отримав електронного листа від знаного львівського історика Мирона Капраля, в якому він попросив передивитися його нову статтю, присвячену знахідці в архівах Богоявленського братства Львова, тексту відомої колядки «Радуйтеся вси людіе», запис якої датується 23 травня 1705 року. Звернувся дослідник через те, що ми вже мали успішний досвід написання спільної статті «Спів у Львівській Богоявленській церкві (від витоків до кінця XVIII століття)».

Зрештою Мирон Капраль запропонував спеціально прискіпливо подивитися на ще дві загальновідомі дослідникам пісні. Допитливість та азарт взяли своє, і я сходив в Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського у Києві, де і замовив світлини цих пісень. Я і не уявляв собі, що нового можна в них знайти, адже дослідники постійно зверталися до цих пісень у своїх дослідженнях.

Перша пісня «Радуйся, Марїе, Дѣвам Цр҃ице» (Радуйся, Маріє, Дівам царице) була записана у великий кодекс, де містяться різні твори, включно із «Львівським літописом», «Пересторогою» та іншими. Проте дослідники-музиканти обмежувалися лише дуже загальними відомостями і не заглядали далі, а от історики знали більше. Рукопис було завершено у серпні 1649 року. Біографію автора рукопису, Михайло Гунашевський, докладно відтворив ще Михайло Грушевський. Він походив із Брацлавського воєводства. У 1621 році вступив на навчання до диякона у Меджибожі. У 1620-х роках найімовірніше перебував у Львові та Ярославі. У 1630 році мешкав у Межигірському монастирі під Києвом. Вже у 1641 році став студентом Замойської академії. У Замості мешкав при Миколаївській церкві, де встиг зіпсувати взаємини із місцевим православним братством, через що мусив на певний час перебратися до Любліна. Проте, Михайло Гунашевський підтримував приятельські взаємини із братчиками Львівського Ставропігійного братства, якому і подарував свій рукопис у 1649 році. У 1653 році автор обійняв посаду канцеляриста у Війську Запорозькому та став довіреною особою гетьмана Івана Виговського. І хоча у нас немає прямих вказівок на місце написання цієї пісні, проте за біографічними відомостями автора найбільш вірогідними осередками видаються православні братства Львова та Замостя. Якщо про співочу практику останнього не відомого майже нічого, то про музичну культуру Львівського Успенського братства збереглися не один десяток насичених документальних свідчень.

– У чому унікальність цього відкриття?

– З документальних джерел музикологам, тобто дослідникам музики, відомо, що саме у середовищах Львівського Успенського та Віленського (місто Вільнюс) православних братств, починаючи з кінця XVI століття, було започатковано музичну реформу у богослужбовій та навколо богослужбовій співочій практиці, звідки ця практика поширилася на всю Україну та Білорусь у складі Речі Посполитої. Проте жодних нотних пам’яток з цих та інших братських осередків не було знайдено, окрім одноголосих ірмологіонів (збірників церковних піснеспівів – ред.). Саме тому ця пісня настільки важлива. Також важливо, що вона записана не лише з текстом, а й з нотами, до того ж не одноголосно, а одразу на три голоси. Таким чином, для історії української музики ранньомодерної доби ця пісня справедливо вважається найдавнішою із нотним записом і одночасно найдавнішим зразком нотного кириличного багатоголосся. З огляду на музичні характеристики цієї пісні, йдеться про кантову фактуру, тобто коли два верхні голоси співають у терцію, а нижній голос виконує функцію гармонічної основи, можна стверджувати, що саме з середовища Львівського Успенського братства цей пісенний тип, який у Києві згодом отримав назву кант, поширився і далеко на схід, за межі українських територій. Ця гіпотеза підтверджується також тим, що у 1630-х роках під час аналогічної церковної музичної реформи у Києві, яку здійснював митрополит Петро Могила, його помічниками у цій справі були вчителі та співаки зі Львова та Вільнюса. А також той факт, що Петро Могила здійснюючи співочу реформу, йшов шляхом Львівського Успенського братства, адже так само отримував на це дозвіл Константинопольського патріарха.

Відомий музиколог Юрій Медведик кілька разів друкував нотний текст цієї пісні, перший рядок словесного тексту та факсиміле. Разом із Мироном Капралем ми вичитали весь вербальний і нотний тексти та поєднали їх у нотну партитуру. Дуже швидко відгукнулися зацікавлені вокальні колективи, які практикують спів давньої української та європейської музики, аби виконати цю пісню. Учасники цих колективів зрозуміли, що саме історія та походження цієї пісні роблять її знаковою та цікавою для виконання. До речі, початкові інтонації мелодії цієї пісні ідентичні до інших пізніших пісень, зокрема духовної пісні «Похвалу принесу сладкому Ісусу» Димитрія Ростовського (Туптала).


Рукописне євангеліє 1604 року. Фото: Іван Кузьмінський


– Ви згадали, що Мирон Капраль просив подивитися дві пісні.

– Друга пісня «Нн҃ѣ веселый намь дн҃ь насталь» («Нині веселий нам день настав») записана без нот на останній сторінці рукописного євангелія 1604 року. Те, що це саме пісня, а не вірш, визначається завдяки вказівці автора – «потім співай». Дослідники також часто зверталися до цієї пісні. Проте, лише нещодавно музиколог Ольга Зосім довела, що ця пісня не є перекладом польського, латинського чи німецького тексту, як стверджували інші дослідники, а є цілком оригінальною українською піснею. З аналогічними піснями іноземного походження її ріднить лише текст першої строфи. Запису пісні передують відомості про дату, місце та автора рукопису: «Написано цю книгу, яка називається Євангеліє учительне в рік після народження Ісуса Христа, Сина Божого, 1604, 9 березня… мною грішним Авраамом Івановичем Білобородським в богоспасаємому місті П’ятигорах у державі його милості пана краківського». Про автора запису пісні нічого не відомо, а от «пана краківського» можна ідентифікувати. Це ніхто інший, як князь Януш Острозький, який у 1593-1620 роках обіймав посаду Краківського каштеляна. Важливо, що у той час містечко П’ятигори, нині село у Тетіївському районі Київської області, належало до управління князя, адже він також був і старостою Білоцерківської землі Київського воєводства, до складу якого і належало це містечко. На підставі цих свідчень можна припустити, що пісня була записана в середовищі князя Януша Острозького. Про музичну культуру в середовищі князів Острозьких такого раннього часу відомо не багато, лише що на службі батька князя, Костянтина Василя Острозького, у 1595 році перебував музикант Лаврентій Залеський. У зв’язку із цим можна припустити, що пісню написав хтось із придворних музикантів князя. Окрім цього, не слід відкидати версію, що пісню було створено в середовищі Острозької академії, адже після поділу князівських маєтків між синами Костянтина Василя Острозького у 1603 році, академія перебувала у спільному користуванні Януша та Олександра, а також їхніх сімей. Навряд чи ця пісня була поширена у середовищі простих сільських чи міських музикантів, відомості про яких є в архівах ще починаючи з середини XVI століття, адже вона не відома за жодним із пізніших списків. За словами Ольги Зосім, цей факт може свідчити про певну елітарну природу пісні.


Нотний запис давньої української пісні. Фото: Іван Кузьмінський

Нотний запис давньої української пісні. Фото: Іван Кузьмінський

 

Нотний запис давньої української пісні. Фото: Іван Кузьмінський


Наостанок можна додати, що це не єдина цікава історія, яка трапилася від співпраці музикантів та істориків. І, можливо, ми розповімо вам ще не один подібний детективний сюжет з історії давньої української музики. 


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі