18 січня 1654: Переяславська рада
18 січня 1654 року у Переяславі відбулась генеральна військова рада, на якій частина козацької старшини на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким принесла присягу на вірність царю Олексію Михайловичу. Через два місяці була схвалена угода між урядом московським і Гетьманщини, яка регламентувала умови їх політичних, правових, фінансових і військових відносин.
Усічні 1648 року на Запоріжжі розпочалося масштабне антипольське повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Уже перші його перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями привели до втрати Річчю Посполитою контролю над південно-східними територіями. Зрада кримсько-татарського війська у переможній битві під Зборовом не дала змогу Хмельницькому закріпити успіх, і 18 серпня 1649 року він був змушений підписати з королем Яном II Казимиром угоду, яка серед іншого визнавала автономність гетьманської влади у межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств: на території площею 200 тис. кв. км з населенням близько 1 мільйона чоловік встановлювалася козацька адміністрація з власними урядом, судовою владою і податковою системою.
Становленню держави, яку Хмельницький бачив з кордонами «по Львів, Холм і Галич», а себе - її «єдиновладцем і самодержцем руським», завадило продовження війни, черговий етап якої завершився поразкою під Берестечком. За договором, підписаним 18 вересня 1651 року у Білій Церкві, козацька територія обмежувалась Київським воєводством, військо скорочувалось до 20 тисяч чоловік, Хмельницький позбавлявся права відносини з іноземними державами і зобов'язувався розірвати союз з Кримським ханством.
Західний кордон Гетьманщини по ріці Случ було подновлено після перемоги козацького війська над поляками під Батогом у 1652 році. Однак виснажена тривалими бойовими діями держава Хмельницького почувалась непевно і весною 1653 року гетьман вкотре відправив послів до Москви. На цей раз розпочаті ще у 1648 році переговори, спочатку з метою забезпечити нейтралітет, а згодом - щоб втягнути у конфлікт на своєму боці (паралельно подібні переговори велись з Османською імперією і Трансильванією), завершились результативно: по завершенні підготовки до війни з Річчю Посполитою скликаний у Москві Земський собор 11 (1) жовтня1653 року погодився «того гетьмана Богдана Хмельницького і все військо запорозьке, з містами їх і землями, прийняти під свою государеву високу руку».
Рішення Собору було оголошено 14 (4) жовтня 1653 року в Золотій палаті кремлівського палацу, після чого посольство гетьмана на чолі з чигиринським полковником Лавріном Капустою виїхало до Україну. Через п'ять днів за ним послідувало московське посольство, на чолі з тверським намісником боярином Василем Бутурліним, яке дісталось до Переяслава 10 січня 1654 року. Через клопоти, пов'язані з похоронами старшого сина Тиміша, який загинув під час облоги Сучави, гетьман разом з генеральною старшиною прибув лише 16 січня.
18 (8) січня 1654 року у Переяславі відбулась старшинська рада, а згодом - генеральна військова рада, скликана на міському майдані. У ній взяли участь представники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлаських полків, міщани Переяслава. Представників інших міст та духовенства не було. Після зачитування гетьманом царської грамоти старшúна та московські посли пішли до Успенської церкви, де мали присягою підтвердити досягнуті домовленості. Посилаючись на те, що цар своїм підданим присяги не складає, Бутурлін присягати від його імені категорично відмовився, у зв'яку з чим гетьман скликав нараду. Незважаючи на те, що Бутурлін не зважив на ще одне прохання скласти присягу, за кілька годин Хмельницький зі старшиною зрештою принесли присягу на вірність Олексію Михайловичу, після чого отримав царську грамоту і знаки гетьманської влади - хоругву, булаву та шапку.
Дерев'яна Успенська церква, збудована у 1596 році коштом Костянтина Острозького, згоріла через рік після укладення Переяславської угоди. У 1760 році на її місці було зведено новий дерев'яний храм, а в 1896 році - кам'яний, що існує по сьогодні
Жодного письмового договору в Переяславі укладено не було.
У наступні дні представники московського посольства побували у 117 містах і містечках Гетьманщини, де за їхніми даними присягу на вірність цареві склали 122 542 особи чоловічої статі. Підтримати Переяславську угоду відмовились ряд представників козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, у повному складі Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський, Уманський полки, деякі міста, серед них - Чорнобиль, а також духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим. Не присягнула московську цареві і Запорізька Січ, однак жодних рішучих протестів проти прийняття присяги не було.
Наступним етапом переговорів став проект договору, який у формі петиції з 23 пунктів до Москви повезли переяславський полковник Павло Тетеря і військовий суддя Самійло Богданович-Зарудний. Її оригінал не зберігся, відомі лише кілька московських чернеток, згідно з якими деякі положення петиції були об'єднані в 11 пунктів і 27 березня 1654 року схвалені царем у формі жалуваної грамоти. За нею козацька Україна в межах трьох воєводств, визначених Зборівським договором, переходила «під високу царську руку» зі збереженням власного устрою з вільним вибором гетьмана, що мав право на будь-які зовнішньо-політичні зносини (з польським королем і турецьким султаном - з відома царя), козацький реєстр встановлювався на рівні 60 тисяч осіб, підтверджувалися права духівництва та міщан, на що видавались додаткові грамоти, козацькій старшині встановлювалась платня, податки на користь царя козацька адміністрація, укладався військовий союз проти Речі Посполитої і за потреби - проти Кримського ханства, на кордоні з яким цар боєприпасами і провіантом підтримував фортецю Кодак і Запорозьку Січ.
У зв'язку з відсутністю документальних свідчень про досягнуті у Переяславі домовленості між Богданом Хмельницьким та Василем Бутурліним, нема можливості дати точну трактовку характеру Переяславської угоди - персональна унія, державна унія, васальна угода чи тимчасовий військовий союз. Вважаючи цей договір чинним тільки за життя Богдана Хмельницького, московський уряд поновлював його з новообраними гетьманами і вносив до нього суттєві зміни, які дедалі більше обмежували автономність Гетьманщини.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
