Джерело: Gazeta.ua

Український гуморист Остап Вишня народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва Полтавської губернії, нині Охтирський район Сумської області. Є автором гумористичних збірок "Мисливські усмішки", "Вишневі усмішки (сільські)", "Українізуємось", гуморески "Зенітка".

Справжнє ім'я та прізвище Остапа Вишні — Губенко Павло. У нього було 16 братів і сестер, один брат теж став гумористом, один – актором.

У 1917-му вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. До того закінчив сільську школу та Київське військово-фельдшерське училище (на казенний кошт, як син колишнього солдата). Університету не закінчив — захопила революція й українське відродження. Очолював санітарно-медичне управління міністерства шляхів Української Народної Республіки.

Через рік дебютував під псевдонімом П. Михайлович у київському журналі "Реп'ях" памфлетом, у якому головні персонажі — Ленін і "красногвардєєць Дурасик". Дурасик — колишній царський полковник Муравйов, якому Ленін присвоїв звання "красногвардєйця" й послав завойовувати Київ. Перший бій із військами Муравйова відбувся під Крутами.

1919 — разом з урядом УНР опинився в Кам'янці-Подільському. Свої фейлетони в тамтешній пресі підписував як Павло Грунський. Тоді - під псевдонімом Остап Вишня. Ім'я взяв з "Тараса Бульби" свого земляка Гоголя. А вишня - це його улюблене дерево. Рідні та близькі називали письменника Павлом, а псевдонім існував для роботи.1920 року повернувся додому й був одразу ув'язнений чекістами як колишній петлюрівець.

1921, квітень — дебютував як радянський письменник в газеті "Вісті ВУЦВК". Василь Еллан-Блакитний взяв його туди з чекістського концтабору під приводом, що у "Вістях" бракує професійних журналістів. Із 1927-го Вишня очолив журнал "Червоний Перець".

1933, у ніч на 26 грудня — заарештований за "належність до націоналістичної організації" і підготовку терактів - замаху на другого секретаря ЦК КП(б) України Павла Постишева. Засудили до розстрілу, замінили вирок десятьма роками таборів ГУЛАГу. Там написав: "Очень уж родственные системы у нашего вождя и у Гитлера".

1942 — Довженкові та Бажану доручено від Сталіна скласти список репресованих українських письменників, "які можуть послужити народові у грізну годину Вітчизняної війни". Першим у списку стояв Вишня. У кінці 1943-го його звільнили. Його змушують писати памфлети проти УПА та "буржуазних націоналістів".

Довідку про "відсутність складу злочину" видали 1955-го.

1956, 28 вересня — помер у Києві, похований на Байковому кладовищі. На його могилу разом із квітами хтось поклав вудку з саморобним поплавком.

Пропонуємо цікаві факти про гумориста:

Загальні наклади книжок Остапа Вишні в 1920-х доходили до півмільйона. Тиражнішим був лише Тарас Шевченко. Задля того, щоб ознайомитися з усмішками Вишні, люди часто починали вчитися читати, а російськомовні — спеціально вивчали українську. У "Селянській правді" за 20-рядковий фейлетон йому платили 15 крб. Це ціна трьох пар добрих черевиків. Рядовий працівник мав тоді середню зарплату 25 крб, відповідальний партфункціонер — 150.

* * *

У 1932–1933 роках Остап Вишня взагалі не писав нічого. Бо як творити усмішки, коли люди вимирають від голоду мільйонами. Він дав це зрозуміти. І підписав ордер на свій арешт. А Антоненко-Давидович тепер цитував вислови Вишні під час слідства в НКВД. Наприклад:

"Я належав до терористичної організації, назви якої не знаю. Я мав був убити Павла Петровича Постишева в часи прийдешньої аудієнції його з українськими письменниками. Але оскільки аудієнції не відбулося, я його не вбив. Остап Вишня".

Або:

"Громадянине слідчий, ви сьогодні доручаєте мені вбити Постишева, а завтра, чого доброго, пришиєте мені знасилування Клари Цеткін. Ні, дошукуйтесь чого іншого. Я людина сімейна…

"В каком помещении вы планировали убить товарища Постишева?" — запитали.

"Я предпочитаю убивать вождей на свежем воздухе", — нібито відповів Вишня.

* * *

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: "Хоч "фейлетон" уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово "усмішка" нашіше від "фейлетону"".

Написав їх 2,5 тисячі.

* * *

"В кімнаті, крім ліжка, вкритого ковдрою, нічого не було", — згадує Юрій Смолич початок 1943 року. Під час радянсько-німецької війни жив у Москві, редагував журнал "Україна". Дізнався, що у радянській столиці перебуває сатирик Остап Вишня. Наприкінці 1920-х обоє працювали в редакції харківського "Універсального журналу".

Остапа Вишню поселили в приміщенні партизанського штабу. Аскетичні умови проживання шокували Смолича. Кілька хвилин мовчали.

"Отак, Юрію Корнійовичу", — зітхнув Остап Вишня.

"Отак, Павле Михайловичу", — відказав гість.

На тому й розійшлися. Наступного дня Смолич запросив сатирика до себе — мешкав у будинку письменників. Добиратися треба було на метро. "Остап Вишня, видно, ще ніколи не користувався стрічкою ескалатора і не їздив підземкою, — пише. — Я попередив його, що треба ступати спокійно, але той спинився, примірився, зіщулився і раптом стрибнув. Зрозуміло, що тієї ж секунди він заточився, втратив рівновагу, впав і загримів по рухливих східцях вниз. Ледве наздогнав його, допоміг звестися і — зашарілому й зніяковілому — прочитав лекцію, як треба триматися на ескалаторі та в метро, аж поки не доїхали донизу. Але й це не допомогло: коли сходили з ескалатора, Павло Михайлович знову стрибнув і трохи не впав".

Коли підійшов потяг, Смолич попередив, що заходити треба швидко, і шугнув вперед. Натомість Остап Вишня чемно перед кимось поступився, потім чогось загаявся і коли, нарешті, ступив через поріг, то в цю мить двері вистрілили і пневматика міцно стиснула письменника. Голова і плечі були у вагоні, ноги — по той бік. Всередину його затягували всі пасажири. Та постраждалий не засмутився, а тут же почав кепкувати із себе. Вагон заходився від реготу.

* * *

Одного разу на концерті в Сумах зустрілися Остап Вишня та естрадний співак й актор Олександр Вертинський. Рафінований Вертинський був зачарований простонародним гумором Вишні. Той присягався, що бачив на вулиці об'яву: "Продается мебель: шкаф, тарелка фаянсовая и мешок картошки". Зрештою, його так і сприймали — як колекціонера анекдотів, нездатного на "серйозну прозу". Та є й інші свідчення.

Львівський літератор Михайло Рудницький якось прийшов у готель до Остапа Вишні. Він саме докоряв якомусь авторові-початківцю за бідність фантазії. Той не розумів, що це таке. Гаразд, сказав Вишня, уявіть, що чоловік і жінка живуть 10 років і він до неї охолов. Тоді вона залишає на столі листи — нібито від коханця. Але — без останніх сторінок, тих, де підпис. Це були чудові листи. Чоловік прочитав і захотів знати ім"я автора. Тоді жінка дала йому останні сторінки. Там стояло його власне ім"я. Ці листи він писав їй десять літ тому!

Коли початківець пішов, Рудницький запитав, чому він сам не напише таку повість. Вишня відповів, що тримає цей сюжет спеціально для молодих ледарів. І розповів ще один сюжет:

"Страус проковтнув золотого годинника, й це потягло за собою клубок драматичних подій у житті багатьох людей".

Ці два сюжети й досі ніким, здається, не використані.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.