Джерело: ВВС

Рецензія члена журі Віри Агеєвої на роман Андрія Любки "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан", який увійшов до довгого списку Книги року ВВС-2018.

Андрій Любка пропонує читачеві такі собі підсумкові мемуари свого двадцятидев'ятилітнього ровесника.

Оскільки ж мемуари годиться писати багатосторінкові, а впродовж не так і насичених подіями молодих років сюжетів набралося негусто, то доводиться підносити до рівня вартих уваги речі геть незначущі.

(Попередження: текст містить спойлери!)

Отож уже в першому абзаці ми дізнаємося про вбивство молодої жінки. А далі ще триста з гаком - це сповідь її чоловіка. Оскільки ім'я вбивці названо одразу ж, то класичного детективу не виходить.

Хоча елементи "домашнього" розслідування (підзорна труба, фейкові акаунти, щось там ще не надто хитре як на нинішні часи…) якось рухають страшенно аморфну інтригу.

Найцікавіші у тексті, здається, психіатричні рефлексії.

Коли фабула (оте одвічне дитинне, із затамованим подихом - "а що далі?") не полонить читацьку увагу, то знічев'я оцінюєш те, що літературознавці, зокрема формалісти, називають позафабульними елементами.

Скажімо, реалістичність опису психічних реакцій героя у стресових ситуаціях. І вслід за лікарем починаєш і собі розмірковувати про різницю між психозом та шизофренією.

Далі, за традицією, про розмитість і невловність межі між шизофренією/істерією та геніальністю. Адже психічну норму як нетворче начало інтерпретували не раз і не два.

Схожих діалогів, обговорень і розмірковувань за останні більш як сто "постфройдівських" років читано вже немало.

У романі Андрія Любки трохи, правда, напружує те, що персонаж, якому чуються потойбічні голоси та являються барвисті галюцинації, не митець, а політичний аналітик.

Може, від людей, які роблять фахові політичні прогнози й огляди, треба конче вимагати довідки про психічне здоров'я?

Бо голоси, які невідь звідки лунають, щось не те нашепчуть - і з'явиться не зовсім притомна інтерпретація українсько-румунських (наш оповідач спеціаліст з румунської якраз філології) стосунків.

Так і до дипломатичного скандалу недалеко. У нас же з Румунією і так не зовсім безхмарні взаємини.

Хоча принаймні роман "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан" румунський читач мав би сприйняти, у разі перекладу, добре.

Ужгород (а саме там розгортаються події) представлено містом мультикультурним, головні герої люблять його за близькість до кількох європейських столиць.

Тут Київ - одна з найвіддаленіших географічно й найменш уподобаних: оповідача можна зрозуміти, бо кар'єра в столиці у нього не склалася.

Мандри ж Румунією описано зі старанністю авторів туристичного рекламного довідника.

Кілька сторінок присвячено Овідію, його таємничій біографії й не надто добре знаній оповідачем творчості.

Молоде подружжя навіть здійснює паломництво його пам'ятними місцями й ледь не починає самодіяльні розкопки на острові у пошуках меморіальних речей. З огляду на часову віддаленість, ідея не надто реалістична.

Здається, навіть автор відчув, що життєпис самозакоханого романного оповідача дуже вже стандартний і нудний.

Ну, вчився хлопець, з батьками трохи конфліктував, отримав пару дипломів, а далі й сам не знає, що з ними чинити і як себе в цьому світі розважити.

Коли викинути з книжки не надто цікаві згадки про буденні побутові речі, які здебільш робимо автоматично, (ранковий душ, сходити "відлити", набрати в чайник води - про все це і подібне згадується безліч разів), то вже й найлінивіший читач завважить, що геть нічого вартого інтересу не відбувається.

Мабуть, і біографію Овідія введено, аби якось надати ваги будням нашого бідаки-наратора - у тіні класика й сам собі більшим здаєшся. Щоб не мало, є ще й розповідь про відомого закарпатського художника.

Тож принаймні симпатією до цього краю читачі мають перейнятися. А може, ще й почати пригадувати, коли востаннє слухали оперу.

Бо враження від Пуччіні виписані справді гарно. А фінал таки обманить стандартні читацькі уявленя про те, чим має закінчитися розповідь про помсту за вбивство.

Тільки не треба зазирати на останню сторінку, бо пощо читати, коли немає загадки.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.