Джерело: Gazeta.ua

26 жовтня 1888-го народився відомий анархіст Нестор Махно.

Він з'явився на світ у селі Гуляйполе Катеринославської губернії – тепер райцентр Запорізької області. Був п'ятим сином у сім'ї скотаря Івана Родіоновича. Коли йому було 7 років, помер батько, відтоді влітку наймався працювати. 15-річним влаштувався на місцевий чавуноливарний завод. За три роки став членом анархістської організації "Спілка бідних хліборобів". Кілька разів Махна арештовували за участь в експропріаціях – нападах на банки і поштові відділення.

1910 року суд визнав Махна винним у вбивстві провокатора, хоч Нестор і не був до цього причетний. У поліцейській картці "злочинця" записали: "Рост 2 аршина и 4 вершка (160 см.), глаза карие, волосы темно-русые, на левой щеке – шрам. Разговаривает по-русски и по-малороссийски, православный. На момент ареста денег и ценных вещей не имел". У камері смертників посидів 52 дні. Мати подала клопотання про помилування – сам відмовився його підписувати. За порадою, зменшила вік сина на рік – відповідно на момент скоєння злочину він був неповнолітній. Страту замінили на 20 років каторги. Покарання відбував у Бутирській тюрмі в Москві. За зухвалу поведінку часто сидів у карцері, частину терміну провів у кайданах. Заявляв: "Я стану великим человеком". Отримав прізвисько Скромний – за хвалькуватість.

Був визволений лютневою революцією 1917 року.

Повернувшись до Гуляйполя, Махно очолив місцеву раду і профспілку деревообробників та металістів, став співзасновником Селянської спілки та організував загін селянської самооборони. 1918 року він у Гуляйполі розпочав створення власного повстанського війська.

Махно воював проти німецької армії, гетьмана Скоропадського, Денікіна, Врангеля, більшовиків, Антанти та Директорії, неодноразово визнавав радянську владу і зрікався її. Він укладав військові союзи з більшовиками, Директорією, Українською Галицькою Армією та отаманом Григор'євим, якого згодом убив. Восени 1919 року чисельність загонів Махна під чорними прапорами сягала ста тисяч осіб. Через рік він допоміг більшовикам захопити Крим, і одразу після того червона армія почала проти нього війну. Упродовж наступних десяти місяців Махно здійснив бойові походи у Приазов'я, на Дон та Поволжя, втративши більшу частину свого війська. 28 серпня 1921-го року із загоном у 77 повстанців він перейшов до Румунії.

Махно мешкав у Бухаресті, потім у Варшаві і там у вересні 1923-го року був заарештований за звинуваченням у підготовці повстання у Західній Україні, проте виправданий судом "за неясністю доказів". Він жив у Торуні, згодом у Данцинґу, а у квітні 1925 року переїхав до Парижа.

За чотири роки громадянської війни Нестор Махно мав 14 поранень, під ним убили в бою шістьох коней. Та помер у паризькому шпиталі від туберкульозу, на який захворів у тюрмі 20-річним.

Не стало Махна у Парижі 25 липня 1934 року. Тіло кремували, а урну з попелом поховали у Стіні комунарів кладовища Пер-Лашез.

Одружився на норовливій вчительці

У розпал громадянської війни до одного з класів школи села Гуляйполе на півдні України посеред уроку зайшов невисокий чоловік у військовій формі. Сів за парту й почав розглядати вчительку Галину Кузьменко. За кілька хвилин підвівся.

"Пойдемте, выйдем из класса", – наказав.

Жінка сказала учням, що скоро повернеться, і пішла в коридор. Незнайомець кинув на підлогу пістолет.

"Подбери", – попросив.

"Твой – ты и бери", – відповіла.

Військовий взяв зброю та повів Галину в кабінет директора.

"Вот, это будет моя жена", – заявив тому.

"Как же ж? Она же уроки преподает. Вот кончатся экзамены…" – спробував заперечити директор. Марно.

Так переповідає історію знайомства лідера українських анархістів Нестора Махна з другою дружиною його племінник Віктор Яланський.

Відомо достеменно, що влітку 1919-го Нестор і Галина одружилися в її рідному селі Піщаний Брід – тепер Добровеличківський район Кіровоградської області. На гуляння зійшлися 20 тис. гостей.

Бійці називали командира Батьком, а дружину, яка билася з ним поруч, – Матінкою.Красенем Махно не був. "Напоминает переодетого монастырского служку, добровольно заморившего себя постом, – описував білогвардієць Микола Герасименко.– И только небольшие, темно-карие глаза, с необыкновенным по упорству и остроте взглядом, не меняющие выражения ни при редкой улыбке, ни при отдаче самых жесточайших приказаний, вызывают безотчетное содрогание у каждого, кому приходилось с ним встречаться, и придают совсем иной характер его внешности и тщедушной фигуре, в действительности крайне выносливой и стойкой".

Галина – навпаки. Висока, струнка брюнетка зі смаглявим обличчям і темними очима. "Молоденька жінка незвичайної краси з університетською освітою. Вона – щира українка, дуже розумна, самостійницьких поглядів", – описував Матінку махновець Хома Шпота. Намагалася українізувати махновський рух – після шлюбу чоловік частіше оголошував і друкував свої заклики українською мовою. Сучасники згадували, що була безжальною. Коли "червоні" розстріляли її батька, особисто зарубала жінку, яку підозрювали у змові з більшовиками.

 

Махно переодягався нареченою

Іноді Батько був у ролі "молодої". Віктор Білаш, начальник його штабу, описує військову хитрість: "Засыпанная снегом деревня занята сильным отрядом противника. Дороги на околице перекрыты постами, секретами. В село ни зайти, ни выйти. И вдруг в середине дня едет свадебный поезд. На первых санях мальчик с иконой, жених и невеста. Дальше дружки, с перевязанными через плечо полотенцами, сватовья, гости. Гармошки, бубен, нарядное платье, радостные лица. Песни с гиканием и присвистом – свадьба. Пост не останавливает, а если возникает заминка, его без звука прихватывают с собой. Кавалькада приближается к штабу противника. Ребята на ходу соскакивают с саней и врываются в штаб. По сигналу к селу подходят главные силы отряда. Лишенный управления и руководства, отряд противника редко оказывал сопротивление. Невестой обычно наряжался Махно".

Батько любив гуляти на весіллях. "Завжди знаходив з півгодини-годину часу, щоб побувати на селянському весіллі, куди молоді запрошували його за два-три тижні. Із селянами він підтримував колишні мужицькі стосунки, був уважним до них і жив загалом тим же простим життям, що й вони", – згадував його сподвижник Петро Аршинов.

Сина так і не побачив

1921-го Махно одружився вперше з односельчанкою Анастасією Васецькою. Називала Нестора Сонечком і, коли вони одружились, турбувалася про нього, як за дитину. Селян благала не турбувати Нестора — йому це шкідливо. Варила борщ на півнячому м'ясі, як радив лікар. Дістала десь його фото і повісила під образом. Допомагала Нестору реалізувати його акторські амбіції, влаштовуючи на сільській сцені самодіяльні спектаклі. У них народився син. Прожив кілька днів, батько його так і не побачив – був у той час на фронті. Анастасії переказали, нібито чоловік загинув, і вона вийшла заміж удруге. За рік Махно взяв шлюб з учителькою Галиною Кузьменко.

У вересні 1923-го подружжя заарештувала польська влада за звинуваченням у переговорах із радянською розвідкою. У в'язниці Галина народила доньку. Назвали Оленою, пізніше кликали її Люсі. Подружжя звільнили "за неясністю доказів". Після розлучення 1927-го Нестор щотижня провідував доньку.

Колишня дружина й донька з початком Другої світової виїжджають до Німеччини. У серпні 1945-го там їх арештувала радянська контррозвідка. Галина Андріївна отримала вісім років, Олена – п'ять років таборів із подальшим примусовим поселенням у Казахстані. Донька закінчила будівельний інститут, працювала інженером. Галина Махно померла 83-річною, Олена Несторівна – у 71 рік, бездітною.

 

 

 

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.