Будинок Косачів виявили завдяки сестрі Лесі Українки

Джерело: Волинська правда

Будинок Косачів виявили завдяки Ользі Косач-Кривинюк 8 жовтня 1942 року в газеті «Український голос» опубліковано статтю Анатоля Дублянського «Дім, в якому жила Леся Українка в Луцьку»

«Завдяки старанням редакції нашого часопису за ласкавої допомоги сестри поетеси — ​п. Ольги Косач–Кривинюк, котра проживає зараз у Києві, вдалося встановити докладно один дім (на фото), у якому взимку 1890–1891 рр. проживала родина Косачів разом з Лесею Українкою. Будинок двоповерховий, стоїть на розі вулиць Катедральної й Троїцької (колишньої Домініканської), нині — вулиця Драгоманова, 28. — ​Авт). Помешкання батьків Лесі Українки — ​на другому поверсі зі сторони вул. Катедральної. Дім цей мурований; належав колись до костельних і зараз у доброму стані», — ​писав майбутній митрополит Української автокефальної православної церкви Анатоль Дублянський.

У роки німецької окупації він був головним редактором газети «Український голос», яка виходила в Луцьку. Часописи з такою ж назвою були у Миколаєві, Кіровограді та Хмельницькому. Як орган окупаційної влади, газета публікувала промови фюрера, статті про перемоги німецької армії та розпорядження рейхскомісара України Еріха Коха. Дублянський намагався помістити щось про культурне життя, минувшину тощо. У цьому ж номері опубліковано статтю «Славні українські купці–чумаки», у якій ідеться про чумакування. Також є замітки для господарів на кшталт «Магазинування картопель» (про способи їх зберігання).

Наразі невідомо, коли споруджено згаданий вище будинок. Вочевидь до 1807 року там стояла одноповерхова будівля. Пізніше спорудили другий поверх та чавунні сходи. У 70–х роках ХІХ століття зал другого поверху орендував приватний драматичний театр. У 1917–му в будівлі відкрили польську гімназію імені Костюшка, згодом розмістили управління Луцької римо–католицької дієцезії. А після Другої світової війни тут функціонували різні міські й обласні організації, зокрема, бюро подорожей та екскурсій. Після створення державного історико–культурного заповідника будинок передали його дирекції.


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Тарас Степанюк

Коментарі