Джерело: Львів - місто натхнення

Під час реставрації «Чорної кам’яниці», що на площі Ринок, 4 майстри побачили шар білої фарби, який свідчить про те, що народна назва не відповідає дійсності, передає Високий замок.

Свою назву кам’яниця отримала у XIX столітті через цілком прозаїчну причину: свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря і світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір. «Чорну кам’яницю» обіцяють відреставрувати до кінця 2019 року.

Відновлення фасаду кам’яниці стартували 2017 року. Майстри працюють методом лазерного сканування. Доцент кафедри архітектури та реставрації НУ «Львівська політехніка» Олег Рибчинський повідомив, що крім білого кольору на фасаді виявлено позолоту (переважно на ліпнинах).

Фото Євгена Кравса для ZAXID.NET

Фото Євгена Кравса для ZAXID.NET

Кам’яницю відновлюють за грантові кошти, які історичний музей виграв в уряду США — 275 тисяч доларів. Проектно-кошторисна документація коштувала 29 тисяч доларів. Цю суму заплатив Львівський історичний музей.

Начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко повідомила «ВЗ», що у мерії ще не вирішили, який колір фасаду залишати — білий чи чорний. Це мають вирішити на одній з нарад. «Швидше за все, кам’яниця таки буде чорною, бо народна назва зобов’язує», — наголосила чиновниця.

Фото Євгена Кравса для ZAXID.NET

Довідково:

Ця кам’яниця одна з найвідоміших і найкращих зразків ренесансу в Україні. Існує декілька версій походження її кольору.

Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок, фото 2015 року © photo-lviv.in.ua

За однією з них вапняк, яким викладений фасад почорнів від часу та осадів попелу з коменів. Інша говорить про те, що протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для багатоколірності, під дією повітря і світла окислювались і відтак утворився чорний колір.

Ще одна, що чорний колір вдалося досягти завдяки зеленому горіхові, такий метод застосовувався у будівництві. Одностайності дослідники так і дійшли. Десь з середини XIX ст. кам’яницю почали періодично підфарбовувати в чорний колір. Звідси і її назва.

До спорудження сучасної будівлі на її місці знаходилась Кийовська (Кошнаровська) кам’яниця (збудована у 20-их рр. XVI ст.), названа так, через її власника, киянина Андрія.

У 1574 у Львів приїхав італієць Томазо Альберті. До 1588 року він викупив у нащадків Андрія всі частини старого будинку і отримав громадянство Львова. Але у 1589 році помер, залишивши все майно сину своєї сестри – Андреа Гарго. У цей час уже тривало будівництво нової кам’яниці.

Вигляд Чорної кам’яниці у 1900-1914 роках (фото з сайту karta.org.pl)

Історики вважають, що розпочав проект архітектор Петра Барбон, а продовжив у 1589 році Павло Римлянин. З майном до Андреа перейшли і обов’язки Альберті. Він мав добудувати криницю для містян у північно-східному куті площі Ринок. Фінансові справи у Андреа йшли не дуже добре і він у 1592 році позичає в аптекаря Яна Лоренцовича 1200 золотих.

Взамін процентів Андреа віддав йому в користування свою кам’яницю на 4 роки. А у 1596 році Лоренцович доплатив ще 4500 золотих і став повноцінним власником будинку. У цьому ж році архітектор Петро Красовський керує добудовою третього поверху.

Наступним відомим власником кам’яниці став чоловік Регіни Лоренцович – Мартин Анчевський. Він у 1638 році зайняв посаду бургомістра Львова. Був лікарем та секретарем Яна ІІІ Собеського. У 1677 р. він оздобив будинок скульптурами (серед яких св.. Мартин, якого вважав своїм покровителем та Діва Марія) та аттиком.

Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок, фото зима 1914 – 1915 рр.

У 1682 р. власником будинку стала донька Анчевського – Анна та її чоловік доктор Андрій Шимонович, який провів декілька років у турецькому полоні, як заручник від м. Львів, після облоги 1672 року.

Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок. Фото 1930 року

У 1732 року будинок переходить до львівського райця Францішека Вєшньовського, а в 1760 до вірменської родини Нікоровичів. Асесор трибуналу Домінік Нікорович у 1782 р. отримав шляхетство від австрійського цісаря. У власності його нащадків кам’яниця перебувала до 1911 року.

У 1884 році будинок було реставровано згідно проекту М. Фехтера та А. Піотровського. Був добудований четвертий поверх і перенесена ринва, яка йшла посеред фасаду будинку.

Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок. Фото А. Ленкевич, 1938 рік

У 1911 році будинок переходить у власність до доктора права Еміля Роїнського. Цього ж року проводять нову реставрацію за проектом Е. Жиховича. У 1926 році Роїнський продає будинок міській владі, яка розмістила в ньому один з відділів Історичного музею міста Львова.

Нову реконструкція та пристосування будинку до потреб музею проводять до 1929 року під керівництвом архітектора Л. Дайчака. В неділю 22 вересня 1929 року тут відкривають музейну експозицію. З того час кам’яниця не міняла свого власника і зараз там розташований відділ нової та новітньої історії історичного музею.

Аттик Чорної кам’яниці у Львові на площі Ринок, фото 2015 року © http://photo-lviv.in.ua

Стосовно архітектурних особливостей кам’яниці, то привертає увагу обрамлення вікон у вигляді виноградної лози, фриз з ангелами та рослинним орнаментом під вікнами другого поверху та аттик. На аттику поєднані стовпчики, обеліски і волюти. Він та скульптури виготовив Мартин Грабовський, приблизно у 1675-1677 рр.

На замковому камені порталу брами встановлений різьблений картуш з левом, що тримає меч – герб родини Анчевських. Над порталом – Божа Матір з дитиною, що є покровителькою жителів будинку, над середнім вікном першого поверху – Св. Мартин на коні, що відрізає мечем і дає жебракові шматок свого плаща– покровитель доктора Мартина Анчевського.

Над вікном справа – Св. Станіслав, який вважався одним з покровителів м. Львів. На капітелях бічних пілястрів можна побачити Св. Яна з Дуклі (львівський бернардинець, перший львівський святий) та Св. Луку – покровителя художників та лікарів.

*За матеріалами Фотографії старого Львова

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.