Залпи по мітингу у волинському Блудові
19 вересня 1939 року польські солдати розстріляли 12 людей у нинішньому селі Мирне Горохівського району, які чекали Червону армію
Уже три тижні йшла війна. Від сусідського хлопця-поляка Єндрека Рега я дізнався, що совєти перейшли кордон. Мене це втішило, бо більшість західних українців мріяли про возз’єднання з Великою Україною.
У сусідньому селі Блудові готувалися врочисто зустріти Червону армію. Збудували браму, прикрасили її квітами та вишитими рушниками. На верхівку почепили червоний прапор. Дорогою з боку Луцька на Горохів брели біженці, які ще кілька днів тому рухалися у зворотному напрямку. Серед них було чимало жандармів у темно–синій уніформі. Кілька тижнів тому за червоний стяг вони могли відправити на декілька років до в’язниці. Пішла чутка, що армійці вже в Чарукові і марно сьогодні чекати на їхній прихід. Поблукавши ще трохи, я пішов додому в рідні Пустомити.
Під’їхало три легковики, сталася якась заминка. А тоді пролунали вистріли по людях.
Наступного дня, 19 вересня, знову подався в сусіднє село. Вже здалеку побачив біля школи масу народу. Там виступав військовий, напевно, комісар. Він стояв на броньовику і вітав усіх під крики «Ура!» На закінчення звернувся до присутніх із попередженням, мовляв, розходьтеся по домівках, бо на незайнятій території ще бродять рештки польських частин. Під схвальні вигуки та звуки духового оркестру він опустився в люк броньовика і поїхав в напрямку Луцька.
Люди, не поспішаючи, розходилися. І враз за пагорбком знялася хмара куряви: в долину спускалася колона автомашин. Усі подумали, що то і є Червона армія, і стали збиратися на дорозі. Під аркою вишикувався духовий оркестр. Я заліз на шкільну огорожу, щоб усе добре бачити.
Коли колона наблизилася, на двох автомобілях з будами стало помітно польських жовнірів із карабінами, направленими в різні сторони. Під’їхало три легковики, сталася якась заминка. А тоді пролунали залпи по людях. Я каменем упав з огорожі і помчав за приміщення школи. Скільки біг — не знаю. Серед утікачів побачив свого сусіда Василя Конобу. Через деякий час почувся гул моторів, що віддалявся. Ми повернулися до школи. Там стояв шум і гам. Хтось конав від ран, інші ридали над рідними і близькими.
12 убитих поклали рядком біля входу на шкільне подвір’я. Серед них були пустомитівці 13-річна Марія Рехнюк та ще підліток 15—16 років (його прізвища не пам’ятаю). Уже наступного дня дізналися, що дістав поранення наш сусід 10-річний Степан Ремезовський. Скільки людей тоді ще постраждали? Але після приходу нової влади блудівські події відійшли на другий план.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
