Хто і коли придумав дзеркало
Дзеркало вважали атрибутом аристократів, оскільки коштувало воно, як морське судно, а в XIX столітті стало доступним широким масам.
Історія створення дзеркал, схожих на сучасні, почалася в 1240 році. Тоді в Європі навчилися склодувному ремеслу. Італійський монах-францисканець Джон Пекам у 1279 році описав спосіб з'єднувати скло з оловом. Посудину наповнювали рідким металом, а після того, як він охолоне, розбивали. Перші дзеркала були нерівними і сильно спотворювали зображення. Перевагою була лише їхня яскравість.
У 1373 році в Нюрнберзі було відкрито перший дзеркальний цех. Після того як у 1407 році венеціанці брати Данзало дель Галло викупили у фламандців патент, Венеція дістала монополію на виробництво дзеркал. Місцеві майстри під час виробництва додавали золото і бронзу, одержуючи водночас більш чисте і гладке зображення у порівнянні із дзеркалами з олова. Вартість венеціанського дзеркала дорівнювала ціні морського судна, відповідно, це був предмет розкоші. Купити дзеркала могли дозволити собі лише аристократи.
Французькі монархи особливо любили дзеркала, до того ж не тільки як предмет інтер'єрів. Мати Людовика XIV, королева Анна Австрійська побажала, щоб для неї створили блискучу сукню, прикрашену шматочками дзеркал. У ній вона блищала на одному з балів, переливаючись у світлі свічок.
Листове дзеркальне полотно на початку XVI століття винайшли брати Андреа і Доменіко з Мурано. Вони розрізали гарячий циліндр зі скла, розкатавши його частини на мідній стільниці. Таке дзеркало виявилося якіснішим і гладшим порівняно з попередніми. Але таке дзеркало теж мало недолік – мутніло з часом. У XIX столітті німецький хімік Юстус фон Лібіх застосував у виробництві дзеркал срібло. Свою технологію він описав 1835 року. Саме її використовують і сьогодні у виробництві дзеркал.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
