Ті казочки, що нині їх читаємо діткам чи молодшим братикам-сестричкам добре знані. Відважний і сильний Котигорошко з підступною Оленкою-зміючкою, проворний Колобок, дійснеївська Русалонька й романтична Рапунцель…Тут усе ясно :).

А от які казки пам’ятають уродженці перших десятиліть минулого століття? Одну із таких оповідок оригінальною говіркою казкарки нині пропонуємо вашій увазі.

***

З розповіді Є. П. Стоянович, 1928 року народження із села Пульмо Шацького району:

Ну був колись охотнік. Любив охоту, ходив на ухоту. В його було два собакі, вони все з ним ходили. От одного разу ходили-ходили по лісі – ничого ни вполювали. І він рішив ночувати в лісі.

Ну й він ішов лісом, побачив, що висить гадюґа, почипляная до голєкі. І він… і вона… Пид ним… Пид нею горить костьол. Вона  люцьким голосом говорить : «Хто мене вратує, то я в великій пригоді стану». От вин взєв єї вратував. І вона каже: «Шо тобі зробети? Я тобі зроблю так, шо ти знати усі-і мови, шо собака говорить, шо курка, шо пташка». І вин согласився. «Тилько ни кажи жинци, бо як ти роскажиш жинци, або ше кому, то ти вмреш». От вин так і ришився.

Остався на нич. А собаци говорать : «Шо ж ме будемо удвох тут с хазяїном? Треба одному дудом іте». От оден пішов додому. Приходить дудому, хазяйка на його налаяла, кочиргою затяла: «Чого ти хазяїна кєнув, а пришов?». Він заходить рано дудому. Е, пришли ноччю ше злодії туда до їх. Він там налайав, хазяйка почула, вони їх прогнали.

Поліська хата з господинею. Фото з Lodomeria

Заходить рано до хазяїна, і говорить обидва: «Як тиби вдома було? Мині, - каже, - погано: хазяйка вечеряти ни дала, були злодії. ну я їх трошки про-о-олаяв. Хазяйка почула, мі їх прогнали. А тобі?» - А мині добре було, - каже. – Ми с хазяїном повичерали та й спали, нас нихто не тривожив».

От приходить хазяїн дудому і пітає жинкі: «А шо там злодії? Ничого ни вкрали?» Вона каже: «Нє. А як ти знаїш? Ну-у-у він їй ни каже. Вона такі його докорала до тих пор, покі вин сказав їй: «Я ни можу тобі сказати, бо я вмру. А жинка каже: «Вмирай, а скажи». Ну й вин рішив розказати вже їй. Каже: «Принось мині водежу, я вберуся, помиюся. І шоб ти мене потом ни тривожила». Вона йому все повносила вже.

А до хати понаходили куре, і півінь прийшов, (тихіше) пєтух. Одну ґльоґнув, другу дзюбаком: «Ану надвір! Чого поприходили? Мене вас є дванадцять, йа вам всім порядок даю, я ни такий дурний, як мій хазяїн, шо їдну має і чи рис ту вмірає».

От хазяїн ришив тоже встати і та й ни вмирати, і жинци ничого ни казати.

Джерело: Григорій Аркушин. «Всього на світи хватає…» (фольклор, звичаї та обряди Західного Полісся у діалектологічних записах): [вибране]. – Луцьк, 2015. – С. 185.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.