23 серпня: Пакт Молотова-Ріббентропа
23 серпня 1939 року у Москві міністр іноземних справ Німеччини Йоахім Ріббентроп і комісар у закордонних справах СРСР В'ячеслав Молотов у присутності Йосифа Сталіна підписали пакт про ненапад терміном на 10 років. Він передбачав зобов'язання утримуватися від агресивних дій стосовно один одного при будь-яких діях кожної зі сторін, навіть у випадку їх агресії.
Починаючи з 1934 року Радянський Союз здійснював активні заходи для налагодження з Німеччиною економічного, а з 1937-го року - і політичного співробітництва. Однак Німеччина з ідеологічних міркувань відмовилась від зближення з СРСР. Після розчленування Чехословаччини та окупації частини її території Німеччиною в 1939 році і територіальних та політиних претензій до Польщі війна СРСР з Німеччиною стала реальною загрозою для Йосифа Сталіна, особливо після невдачі англо-франко-радянських переговорів 1939 року про надання воєнної взаємодопомоги у випадку агресії проти них або країн Східної Європи.
Газета «Правда», 24 серпня 1929 року
В липні 1939 року СРСР запропонував Німеччині проект нової торгової угоди, на що через тиждень, 24 липня, отримав план покращення радянсько-німецьких політичних стосунків, який передбачав підписання кредитно-торгового договору і політичне зближення. 3 серпня міністр іноземних справ Німеччини Йоахім Ріббентроп вперше зробив офіційну заяву, якою дав зрозуміти, що Німеччина готова розглянути питання поділу сфер впливу «на території від Балтійського до Чорного моря». У відповідь комісар у закордонних справах СРСР В'ячеслав Молотов запропонував укласти повноцінний договір, на що отримав згоду. Його економічна частина була підписана 19 серпня, а укладання політичної та секретної частини Адольф Гітлер особисто попросив телеграмою Сталіна прискорити, оскільки план нападу на Польщу 1 вересня вже був затверджений.
Ріббентроп прибув у Москву 23 серпня 1939 року. Його зустріч з Молотовим і Сталіним тривала три години і закінчилась підписанням договору, що увійшов в історію як «пакт Молотова-Ріббентропа». Він складався з семи статей і передбачав зобов'язання обох сторін утримуватися від агресивних дій і будь-якого нападу стосовно один одного, як нарізно, так і спільно з іншими державами при будь-яких діях другої сторони, що передбачало невтручання навіть, якщо одна зі сторін здійснить агресію.
Окремою частиною договору став таємний протокол, в котрому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Згідно з ним, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва (разом з польським Вільно, сьогодні - Вільнюсом) і Бесарабія відходили до радянської зони впливу, а Польща мала бути поділеною по річках Нарев, Вісла і Сян.
Зустріч закінчилась банкетом, який відкрив тост Сталіна: «Я знаю, як німецький народ любить фюрера. Тому я хочу випити за його здоров'я». За твердженням посла США в СРСР Ч. Болена, нацистський прапор, вивішений на банкеті, був запозичений на кіностудії «Мосфільм», де використовувався як реквізит при зйомці антифашистських фільмів.
Оригінал радянського примірника секретного додаткового протоколу до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом
Через тиждень після підписання Договору про ненапад з СРСР Німеччина почала війну проти Польщі і вже до кінця вересня Радянський Союз і Німеччина розчленували країну, а Польща вчетверте перестала існувати як державне утворення. Ця подія стала початком Другої Світової війни.
У СРСР протягом усього повоєнного періоду існування «секретного протоколу» до договору категорично заперечувалося. Лише в грудні 1989 року був опублікований його німецький примірник, який зберігся архівних фотоплівках МЗС Німеччини, і була офіційно заявлена його аутентичність на підставі графологічної, фототехнічної та лексичної експертиз.
Оригінал радянського прмірника «секретного протоколу» до Договору про ненапад зберігався в особистому сейфі Сталіна, потім - в архіві ЦК КПРС, а з 1987 року - в архіві президента СРСР Михайла Горбачова. «Особлива папка, пакет № 34» була «знайдена» 30 жовтня 1992 року заступником начальника Головного політичного управління генерал-полковником Дмитром Волкогоновим й опублікована в радянській пресі; наукова публікація відбулася в журналі «Нова і новітня історія», № 1 за 1993 рік.
