В ніч з 16 на 17 липня 1918 року Єкатеринбурзі більшовики на виконання постанови виконкому Уральського обласної Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів стратили колишнього імператора Миколу ІІ разом із сім'єю - царицею, п'ятьма дітьми і чотирма наближеними особами. Це поклало край існуванню монархічної династії Романових, що правила Росією понад 300 років.
Через тиждень після початку масових мітингів і демострацій у Петербурзі, які стали початком Лютневої революції, російський імператор Микола II зрікся престолу від свого імені і від імені свого малолітнього сина Олексія на користь брата Михайла, чия відмова наступного дня від коронації привела до падіння самодержавства в Росії.
За розпорядженням Тимчасового уряду з 22 березня 1917 року Микола II з сім'єю утримувався під домашнім арештом у своїй заміській резиденції в Царському селі під Петербургом, а 14 серпня всі вони були вислані в Тобольськ, куди прибули через три дні під виглядом «Японської місії Червоного Хреста» разом із десятком обслуги, яка добровільно висловила бажання супроводжувати колишнього монарха.
У березні наступного року більшовицький уряд, який прийшов на зміну Тимчасовому, за ініціативою Лева Троцького почав обговорення питання про відкритий судовий процес над Миколою II, і 1 квітня 1918 року санкціонував перевезення родини імператора до Москви. Однак, після її прибуття в травні до Єкатеринбурга, де на той момент вже знаходились інші члени дому Романових, питання про суд так і не було остаточно вирішене і Миколу II з сім'єю помісили у спеціально реквізованому для цих цілей домі.
16 липня 1918 року президія Уральської обласної ради робітничих, селянських і солдатських депутатів в умовах небезпеки взяття Єкатеринбурга чехо-словацькими і білогвардійськими військами, прийняли рішення про страту Миколи II, яка була доручена коменданту дому, де він проживав, уральському чекісту Янкелю Юровському.
За його розпорядженням у ніч на 17 липня 1918 року імператорській родині і обслузі було наказано спуститись у підвальне приміщення, куди прибув Юровський із розстрільною командою і зачитав рішення УралРади, після чого почалась хаотична стрілянина, від якої загинув імператор, його дружина, двоє слуг та кухар. Поранений царевич Олексій, його сестри, покоївка і лікар були дострілені й добиті багнетами. Уранці того ж дня Юровський офіційно повідомив у Москву, що Микола II страчений, а його сім'я евакуйована, а увечері відправив главі російського уряду Якову Свердлову шифрограму: «все сімейство спіткала та ж доля, що і главу. Офіційно сім'я загине при евакуації».
Тіла всіх убитих були вивезені у колишній занедбаний рудник поблизу Єкатеринбурга, роздягнені і скинуті в залиту водою 15-метрову шахту, яку закидали гранатами. Але таким чином знищити тіла не вдалося і у ніч на 19 липня їх було вирішено перепоховати в іншому місці. Однак по дорозі вантажівка з тілами Романових застрягла і вони були скинуті у кілька викопаних ям й для певності залиті сірчаною кислотою. Цього ж дня про страту Миколи Романова було повідомлено в газетах «Известия» і «Правда».
Крім сім'ї колишнього імператора, в 1918-1919 роках була знищена більшість Романових (першим з Романових загинув Великий князь Михайло Олександрович - він і його секретар Брайан Джонсон були вбиті в Пермі 13 червня 1918 року, де вони відбували заслання), які з тих чи інших причин залишалися на той час в Росії. Врятуватись вдалось лише тим з них, хто знаходився в Криму, зайнятому у квітні 1918 року німцями, і князю Гаврилу Костянтиновичу, якого вдалось врятувати з-під арешту і допомогти емігрувати у Фінляндію письменнику Максиму Горькому після особистого звернення до Леніна.
У 1991 році під Єкатеринбургом було знайдено останки Миколи II, його дружини Олександри Федорівни, доньок Ольги, Тетяни і Анастасії, а також осіб з їх оточення, які 17 липня 1998 року були перепоховані у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга. Останки княжни Марії і цесаревича Олексія були виявлені у 2007 році, але ні Російська православна церква, ні Російський імператорський дім попри генетичну експертизу не визнають їх автентичності і зараз вони зберігаються в Державному архіві Російської Федерації.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
