Цікаві звичаї українського подружжя 1/1

Пимоненко М. Ідилія

 У бойків і гуцулів жінку не вважали рівноцінною чоловікові: вона повинна була йти чи їхати на возі позаду нього; йти пішки, коли чоловік їхав збоку на коні; тягар частіше всього несла жінка. Й досі де-не-де на Бойківщині можна зустріти наступну ідентифікацію: коли питають про стать дітей, то кажуть: "дівка чи дитина"; коли говорять про дорослих, то – «жінка чи людина».

На рубежі ХІХ-ХХ ст. дівчата Полтавщини та Чернігівщини мали юридичне право самі обирати чоловіка, без тиску батьків: вони могли звертатись до суду за дозволом на укладення шлюбу.

Не зважаючи на становище жінки у сім’ї, вона завжди мала частину майна, яке належало виключно їй. Це була материзна – її весільний посаг, що міг включати не тільки «скриню» (одяг, рушники, хустки тощо), а й худобу та ґрунт.

Частіше всього українська жінка переходила жити в дім до чоловіка.

Через постійне народження дітей, важку фізичну працю, уже в 30-35 років жінки виглядали старими, буквально «чорніли».

Цікаві звичаї українського подружжя 1/1

Пимоненко М. З лісу


Суспільство ХІХ – поч. ХХ ст. не засуджувало «повсякденне «обґрунтоване» насильство чоловіка над жінкою».

Бували випадки, коли громада передавала право участі у сільських зборах дружині, виявляючи таким чином зневагу до чоловіка-пияка чи марнотратника.

Позашлюбні стосунки чоловіка не були чимось надзвичайним. Натомість позашлюбні стосунки жінки одразу ж засуджувались. Проте й вони зустрічались, зокрема, на Наддніпрянщині наприкінці 1920-х рр. такі стосунки мали 7,8% селянок.