Напередодні розстрілу: Луцька тюрма у червні 1941
Вересень 1939 року приніс кардинальні зміни у життя західноукраїнських земель, у тому числі, й Волині.
Місцеве українське населення сподівалось, що відійшла у минуле польська влада. Радянських бійців зустрічали як визволителів – з хлібом, сіллю. Надії і плани були великі. Новий режим намагався придати демократичного вигляду. Незабаром після свого приходу працівники НКВС заарештували і депортували у східні райони Радянського Союзу західноукраїнських політичних лідерів. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства «Просвіта».
За що ж людей почали садити до Луцької тюрми? Чи були в’язні аж такими злочинцями? Тут були люди, проти яких ще навіть не було звинувачень. Вина їх полягала в тому, що хтось посварився за межу або був старостою у церкві, чи зберігав у хаті українські книжки та газети, чи з властивою молодості прямолінійністю висловив свою думку, чи зібралася молодь послухати вірші Тараса Шевченка, або послухати нові платівки...
Ось що про ті страшні часи пише в’язень Луцької в’язниці Григорій Бірон:
«Спочатку була камера, в якій, мов оселедці в бочці, тиснулося більше, як двісті чоловік. Темно було і вдень, і вночі, бо два малесенькі віконця біля самої стелі забили дошками. Люди втрачали свідомість від браку повітря. На що вже ми, сильні молоді сільські парубки, і то не витримували. Поки сядеш, то ще нічого, а встанеш – кола пливуть перед очима, падаєш у пітьму. Вночі спали «валетом». Щоб повернутися з боку на бік, потрібно було будити сусіда. Потім нас перевели на другий поверх, де в камері вже було трохи більше сорока чоловік…».
Інший в’язень Луцької тюрми, Василь Новоселецький, народився у селі Хорлупи Ківерцівського ройон. Зростав він у бідній селянській сім’ї, рано залишився без батька. Навчався у польській школі, а також служив у польській армії. За роки польського панування вів активну боротьбу за свободу України, активно допомагав членам КПЗУ, до якої сам належав, не раз сидів у польських тюрмах. Востаннє попав до тюрми після Колківської демонстрації. Прихід Радянської Армії вітав. Але на початку 1941 року попав під підозру. Після цього його заарештували і він перебував під слідством у Луцькій тюрмі.
Майже щоночі його викликали на допит.
В’язень Тарас Присяжний у своїх спогадах пише таке:
«У нашій камері під номером 8, яка мала розміри 11 на 13 метрів, була тільки одна віконна рама для вентиляції, містилося в ній 198 в’язнів. Набиті ми, мов оселедці у бочці. Вночі лягали на цементовій долівці по черзі. Переверталися з боку на бік за командою всі разом, інакше не можна».
Людей залякували і на багатьох прикладах жорстоко показували, що так буде з кожним, хто піде проти влади. Більшість людей корилося і вважали, що все добре, і говорили, що все вони мають, і вони щасливі. Але це було не так. Люди жили дуже бідно, а якщо мали чогось трохи більше, то радянській влада в них це відбирала. Всі були згідні і корилися, жили в постійному страху, бо завтра могли прийти і заарештувати їх, невідомо за що. Але були і такі, хто не боявся арештів і говорив відверто, що думає про владу, і що вони хочуть для України. Звичайно, таких людей вважали «ворогами народу», їх арештовували, і більшість з них безслідно зникала.
Поховання розстріляних в Луцькій тюрмі. 24 серпня 1941 року
Світлана ЯЦЕЧКО
Трагедія Луцької тюрми у червні 1941 року — розстріл в'язнів органами НКВС 23—24 червня 1941року.
На території колишнього Окольного Луцького замку розташований монастир Бригідок — пам'ятка архітектури національного значення, це комплекс споруд, куди входили центральний храм, келії і господарські приміщення. Пам'ятка ця пов'язана з сумними і трагічними подіями в житті міста та всієї Волині, які увійшли в історію як розстріл в'язнів органами НКВС 23-24 червня 1941 року.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
