Джерело: Район Камінь-Каширський

Соколи жили недалеко від площі Ринок у міжвоєнному Камені-Коширському.

Їхній дерев`яний дім був просторий, мав два входи і великі вікна.

Гершон сам побудував помешкання для сім`ї, коли вони переїхали в Камінь із сусіднього Любешова.

Гершона Сокола знали як хорошого будівельника. То був чоловік середніх років, кремезний і високий. До його голосу прислухались усі міські ремісники, навіть такі, як досвідчений, більш, як 60-річний майстер Іцхак Верба.

Гершон умів добре працювати з цеглою, тому багато мурованих будинків у місті були зведені ним або під його орудою. А ще йому легко давалась робота з деревом: він виготовляв якісну столярку, лави, крісла, столи, скрині, мисники і ще багато чого, що було потрібне для нехитрого побуту простих сімей.

 

У місті кожен, хто задумував змурувати дім чи крамницю, намагався найняти Сокола на будівництво або, принаймні, – отримати фахову пораду.

У Гершона і Нехами Сокол підростало троє синів: старший Шломо 1920 (21 ?) р. н., Хайм-Лейб1924 (26 ?) р.н. і наймолодший Аарон з 1928 р., котрого лагідно називали Арцик.

Старший Сокол завжди був при ділі і непогано забезпечував потреби сім`ї.

Найкращим уроком для виховання синів був батьківський приклад. Він завзято навчав їх ремеслу, бо ж, як гласить єврейська мудрість, – «хто не навчив сина свого ремеслу, – навчив його розбою». Він так само ретельно виховував їх відповідно до релігійних заповідей і навчав Торі. У п’ятницю, із заходом сонця, вся сім`я вбиралась у святковий одяг, Нехам запалювала свічки і починали празникувати шаббат. Після повернення чоловіків із синагоги – разом сідали за святкову трапезу і читали молитви.

 

Коли хлопці підросли, батько віддав їх в хедер (юдейська початкова школа, в якій вчать біблійні тексти), а коли старший Шломо, пізніше – й Хайм, досягли єврейського повноліття – 13-ти років – разом ходили на молитву до синагоги рабина Тріскера, що була недалеко від дому. Вони ще й тішились, що їх батько приклався до її будівництва. Найменшому Арцику вже не довелось молитися у синагозі разом із батьком і старшими братами, бо його повноліття настало в 1941 році.

З початком німецької окупації звичний і розмірений ритм життя змінився з точністю до «навпаки». У Камені-Коширському організовувався гебітскомісаріат, один із шести на Волині. Нацистам впав у вічі добротний цегляний будинок на території колишньої урядової колонії (нині тут знаходиться БДЮТ, музей і СЮТ), який поляки будували, щоб розмістити в ньому стаціонарне відділення лікарні, бо ж головний корпус, побудований у 1935 році, знаходився неподалік. Проте приміщення було недобудоване і нова німецька влада змушена була сама завершувати будівельні роботи. Міську адміністрацію зобов’язали в короткий термін зорганізувати найкращих будівельників, щоб добудувати дім для гебітскомісаріату, а в майбутньому – розмістити в ньому поліцейське училище.

Логічно, що вибір впав на Гершона Сокола із синами, котрі вже знали толк у будівельній справі. Залучили й інших майстрів, але Гершону доручили очолити групу будівельників. Шломо і Хайм навіть були вдоволені, що можуть поліпшити свої навички, благо – їхній учитель завжди був поруч. Арцик залишався вдома з мамою, бо ще не був досвідчений у такій серйозній справі, і, маючи тонке інтуїтивне відчуття чогось трагічно-невідомого, – наполегливо молився, як того навчали батьки.

Події, що трапилися 2 і 23 (22 ?) серпня 1941 року, сколихнули місто і всю околицю. На початку серпня в Дубецьку німці розстріляли сім`ю Клюрмана, а через кілька тижнів така ж доля піджидала багатьох каміньських євреїв (до 80-ти чоловік, точна кількість не відома) за містом у лісі, де теперішнє урочище Силікатне.

 

У травні 1942 року в Камені було створене гетто. Його межа проходила від початку сучасної вулиці 1 травня, тягнулася вздовж Болотної, провулку Торгового, далі повертала до готелю «Bristol» (сучасний дім молитви по Ковельській) і тягнулася по Ковельській до центру міста. Цілий травень у гетто звозили євреїв, циган, українців із місцевого населення й переміщених осіб із приміських та районних сіл і хуторів. До початку літа гетто обнесли дерев’яним парканом і колючим дротом і утримували там до 3 тисяч осіб. Сім’я Сокол була серед них.

 

У серпні окупаційні чиновники гебітскомісаріату знову розпочали підготовку до наступних акцій розстрілу. На той час, коли нацисти планували хід своєї чорної справи, Гершон Сокол якраз працював на зміні і підслухав їхню розмову. Це врятувало життя його сім`ї.

Вони втекли в ліс і добралися до села Ветли. Ще раніше Гершон домовився із якимось чоловіком на ім’я Петро, хата якого стояла на околиці села, під лісом, що той допоможе його сім`ї в скрутний час. Однак залишатись там надовго було вкрай небезпечно як для господарів, так і для втікачів.

Чоловіки подалися в ліс до партизанів. Шломо перебував у одному із загонів з’єднання А. Бринського. Трапилося так, що біля с. Заріччя ( Рівненська обл.) він з трьома товаришами заміновував дорогу, але граната вибухнула і смертельно поранила юнаків. Усіх чотирьох похоронили у спільній могилі.

Навесні 1944 року був мобілізований в Червону Армію Хайм. З боями він дійшов до Варшави і загинув за звільнення Польщі 18 січня 1945 року. Похований Хайм-Лейб Сокол у с. Юрки Ольштинського воєводства Польщі.

Гершон Сокол з дружиною Нехам і найменшим сином Арциком, витримавши страшенні випробування долі, – все-таки вижили. Навесні 1945 року, коли відбулася репатріація колишніх громадян Польщі, вони перетнули західний кордон. Спочатку оселилися в Польщі, а далі дісталися табору біженців у Австрії, потім потрапили в Італію, а звідти їм пощастило добратися до Сполучених Штатів Америки. Оселились вони в Нью-Йорку.

Тут Арцик продовжував навчання, а згодом розпочав власну справу і став успішним бізнесменом. З часом одружився на дівчині, котра теж пережила страхіття Голокосту. У них народилося дві доньки.

Гершон і Нехам Сокол померли на схилі літ.

У червні 1993 року група колишніх мешканців штетлу Камінь-Кошерський з США й Ізраїлю відвідала місто, де минули їхні молоді роки, коли всі ще були живі та щасливі, де залишились нереалізовані мрії та сподівання. Тоді були встановлені пам’ятні знаки на місці гетто у центрі Каменя і на місцях розстрілу євреїв в урочищі Силікатне та на території колишнього єврейського кладовища.

 

До делегації приєднались Аарон (Арцик) Сокол із дружиною Фрадель. Їм вдалось віднайти могили старших братів Шломо і Лейба. Вони віддали шану рідним і, за єврейським звичаєм, – принесли на їх могили каміння.

Направду, є час розкидати каміння і час його збирати…

Наталія ПАСЬ,

директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.