У Києві – виставка особливих жінок з Волині

Спільно з Національним музеєм України Волинське земляцтво з 8 по 22 червня 2018 року організувало і проводить виставку особливих жінок з Волині, які переборюючи важку недугу творили і творять чудові зразки мистецтва:

Михальської Валентини, самобутньої художниці з с. Хворостів, Любомльського району.

Протопоп Валентини, художниці - графіка з с. Древині, Іваничівського району;

Махонюк Світлани і Галини (нині покійних) – вишивальниць з с. Овадне Володимир - Волинського району;

Валентина Михальська

Валентина Михальська народилася 15 серпня 1964 року в селі Хворостів Любомльського району Волинської області у селянській родині. Зростала серед мальовничої природи волинського краю. У 1971 році пішла в перший клас, але через погіршення стану здоров’я батьки віддали її в Костопільську школу-інтернат, що в Рівненській області. У 1976 році через важку недугу Валя перестала ходити, була змушена припинити навчання і повернулася в рідне село. Займалася самоосвітою. Малювати почала у 1985 році.

Нині у творчому доробку Валентини Михальської більше 1000 робіт різних жанрів: портрети, пейзажі, натюрморти, іконопис, картини релігійного змісту, виконані олією, аквареллю, пастеллю, кольоровими олівцями, в техніці монотипії. Не маючи змоги постійно працювати на пленері, вона намагається якомога більше малювати з натури влітку. Осінні і зимові пейзажі частіше пише з уяви, або ж споглядає їх крізь вікно. Найбільше працює акварельними фарбами.

У своїй творчості художниця щира й безпосередня. Вона сприймає світ крізь призму захоплення і гармонії, зображаючи його гідним щастя людини. Її твори – «Ранок, умитий дощем», «Материнство», «Смачний виноград», «Колядники», «Автопортрет у капелюшку» – пробуджують світлі й добрі відчуття, надовго залишаються у пам'яті. Мистецтво Валентини Михальської переконує в тому, що вона знає, заради чого варто жити, перемагати недугу і працювати.

Перша персональна виставка Валентини Михальської відбулася 1991 року в Луцьку. Всього художниця мала 53 виставки в Україні та за кордоном, зокрема в Італії та Польщі. Щодо виставок в Україні, то роботи Валентини Михайлівни побували у Любомлі, Луцьку, Києві, Хмельницькому, Рівному, Костополі, Ковелі, Шепетівці та інших містах, а за сприяння культурно-виставкового центру “Райдуга” з міста Вознесенська Миколаївської області відбувся тур виставок по містах Запоріжжі, Львову, Вознесенську, Новій Каховці, Кривому Розі.

Валентина Михальська брала участь у ІІІ Міжнародній виставці інвалідів, що проходила в місті Люблін Республіки Польща, а також у XXVI та XXVII міжнародних конкурсах "Премія Миру", що відбувались в Італії. Її роботи експонувались на міжнародних конкурсах екслібрису, присвяченому Леонардо да Вінчі і Данте Аліг'єрі в Італії.

Валентина Михайлівна – перший лауреат обласної мистецької премії імені Йова Кондзелевича (1994), присудженої їй за створення низки волинських пейзажів і натюрмортів (1992-1993). Деякий час художниця працювала вчителем образотворчого мистецтва у Хворостівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Окрема і досить яскрава грань Валентини Михайлівни – книжкові ілюстрації до художніх книг, поетичних збірок, дитячих книжок, а також розмальовки «Малювала киця хату», «Колобок», «На подвір'ї у бабусі». Зокрема, у 1998 році була видана збірка поезій А. Махонюка «Дощу мелодія блакитна» з графічними ілюстраціями В. Михальської, а в 1999 – збірка поезій Євгенії Лещук «Вершина», частково проілюстрована художницею. У 2000 році побачила світ дитяча книга Миколи Онуфрійчука «Загадайлівка» з кольоровими ілюстраціями художниці, перевидана казка «Лілея» Лесі Українки (Луцьк: Надстир’я, 2002), проілюстрована Михальською та вийшла з друку дитяча книжка розмальовок А. Карп'юка «Малювала киця хатку» з ілюстраціями художниці.

Всього з рук художниці вийшло 25 проілюстрованих книг для дітей та дорослих.

У 2003 році Валентина Михальська репрезентувала свою творчість в унікальному альбомі графіки «Червоне і чорне». У книзі, що вийшла у світ у луцькому видавництві «Християнське життя», мисткиня сповна виявляє свій талант у цілому букеті графічних робіт. У цьому ж році управлінням у справах сім’ї та молоді Волинської облдержадміністрації засновано обласну мистецьку премію імені Валентини Михальської. Її вручають молодим художникам Волині.

У 2004 році відбулася виставка художниці у Спілці художників України. В цьому ж, 2004 році, за ініціативою МГО «Волинське братство», Валентина Михальська з нагоди свого 40-річчя нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Нагороджена дипломом «За служіння суспільству», 2018 року – орденом Української Автокефальної Православної Церкви «За заслуги».

Також Валентина Михальська є почесним членом та активною учасницею жіночого клубу "Волинянка", який включає жінок – членів Міжнародного громадського об’єднання "Волинське Братство".

Цій людині не можна не дивуватись, нею не можна не захоплюватись, її не можна не відкривати при кожній зустрічі заново, її не можна не любити, як і її виплеканих, мов діточок, картин. Вона каже: «Я – щаслива. І це відчуваю кожної миті. Я кажу: Господи, ти сам знаєш чому я прийшла на землю, то використовуй мене. І Бог дав мені цей дар - малювати. Нині мої картини пішли по Україні. Виставка переїжджає з міста в місто. І подумки мрію, щоб вони приносили людям, хоч краплиночку розради і щастя...»

Валентина Протопоп

Валентина Протопоп народилася 4 січня 1959 року. Проживає у селі Древині Іваничівського району Волинської області. В дитинстві Валентина тяжко захворіла, з 13 років прикута до інвалідного візка. Малювати почала зі шкільних років.

 – Якось одного дня я відкрила нашу газету “Радянська Волинь” і закохалася в графіку Леоніда Неймарка (працював у редакції газети «Волинь-нова» художником-ретушером) – захоплено каже Валентина. Я сідала і копіювала його малюнки по десять, двадцять разів. Копіюючи Неймарка, вона й сама почала творити. Багато чого підказав учитель малювання із села Мовники Панас Зіновійович Ярощук. Згодом познайомилась з директором Володимир-Волинської художньої школи Адамом Михаликом. Він спочатку дав дівчині книжки, за якими вона вивчала  ази малювання. А потім, побачивши у дівчини малярський хист, порекомендував вступити на факультет образотворчого мистецтва Московського університету мистецтв.

– Стиль виконання робіт кожного художника – це як відбиток пальців, – посміхається Валентина Ростиславівна. – Я хочу щось залишити після себе людям. Тому й прошу щодня у Бога: «Поки я жива, не забирай у мене хоча б правої руки, якою я ще можу малювати…»

Коли Валентину слухалась ще й ліва рука, вона випалювала на дереві портрети і пейзажі, а також чудово вишивала. Але для неї особливо дорогі ті рушники, що вона вишивала дівчатам, які виходили заміж. На щастя, на долю…

Її графічні малюнки, вишивані рушники, серветки неодноразово виставлялись на районних виставках, представляли творчість району на звіті в області. Через неповторну графіку сільських пейзажів і натюрмортів Валентину Протопоп уже давно називають «волинською Катериною Білокур». Протягом багатьох років її графіка друкувалась на сторінках газет «Сільські вісті», «Волинь», районної газети «Колос».

У квітні 2008 року в Києві, в  Музеї гетьманства проходила виставка «Художники «Сільських вістей», в рамках якої виставлялись роботи і Валентини Протопоп.

В листопаді 2012 року до Міжнародного дня інвалідів у Волинському краєзнавчому музеї експонувалася виставка майстрині народного мистецтва «Графіка Валентини Протопоп». Були представлені пейзажі та роботи на релігійну тематику, перед тим її роботи виставлялися в цьому музеї у 2002 році.

Творами Валентини Протопоп проілюстровано книги: Олександра Матійка «Потоки», «Росянщина», Віри Хом'як «Віра. Надія. Любов», Йосипа Струцюка «Буб», Іллі Темертея «Поезії», «Україна – моя Батьківщина»-альманах, Лариси Шахової «Грудочка цукру», Ольги Соколовської «Я в душу сонце й райдуги впускаю».

Творчість дає Валентині наснагу, віру в свій талант, окрилює. Двері її дому завжди відкриті для людей. Талановита, ніжна душею і сильна духом, вона зігріває людські серця своїм теплом, засіває їх добром. Чимало її картин помандрували до волинян, які проживають у Великій Британії, Канаді. Також її роботи і пречудовий альбом графіки «Пори року», дивують відвідувачів Українського музею в Нью–Йорку. Своїми дивовижними пейзажами, натюрмортами вона відкриває перед нами трепетну красу рідної землі.

Світлана та Галина Махонюк

Світлана (31.05.1964р.-3.10.2009р.) та Галина (31.05.1964р.-30.09.2017р.) Махонюк народились, в с. Омеляна Рівненський району Рівненської області., проживали у селі Овадне Володимир-Волинського району Волинської області. Їхнім батькам Бог послав чотирьох дітей, а з ними й непрості випробування. Через важку недугу троє дочок і син опинилися в інвалідних візках. Батьки мужньо несли цей хрест і все робили для того, аби їхні діти не були замкнуті бідою у чотирьох стінах. Син Анатолій (також нині покійний) став поетом, членом Національної спілки письменників України, лауреатом обласної літературно-мистецької премії «Надія», автором десятка книг для дорослих і дітей. А сестри-близнючки Світлана та Галина знаними вишивальницями.

Сестри Махонюк з 1992 р. були членами обласної творчої лабораторії для обдарованих інвалідів, стипендіати премії імені Гулевичівни, започаткованої Волинським Фондом культури (1993 р.).

Відзначені: подяка голови обласної держадміністрації за активну участь у підготовці до Всеукраїнського огляду народної творчості з нагоди 10-річчя Незалежності України (2000 р.); диплом Всеукраїнської виставки художньо-прикладного мистецтва інвалідів за активну участь і високу майстерність – Міністерство праці та соціальної політики України. (2002 р., 2005 р.); грамота за активну участь у підготовці виставки народних умільців до проведення творчого звіту району та з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури і аматорів народного мистецтва (Голова райдержадміністрації, 2004 р.); на Всеукраїнській виставці-конкурсі "Український вишитий рушник" відзначені у номінації "Краще композиційне рішення" (2005 р.); почесна грамота Міністерства культури (2005 р.); переможці у номінації "Рушник" на Всеукраїнській виставці-конкурсі "Вишивка. Авторське рукоділля" (2005 р.), (2006 р.); у 2007 році вийшов каталог "Нев'янучий сад"; від 2004 року є членами Національної Спілки майстрів народного мистецтва України. У 2014 році Галина отримала звання Заслуженого майстра народної творчості України.

Відзначені 60 дипломами та грамотами, роботи експонувались на 53 персональних виставках, неодноразово представляли Волинь під час її творчих звітів у столиці України.

Техніки вишивання: низинка, зерновий вивід, панама, штапівка, хрестик, занизування, виколювання, вирізування, точна гладь, мережки. На рушниках, серветках та скатертинах – бджілки, півники-братики, травневі солов’ї, голуби, два коники – свідки козацької слави… Чи не найчастіше на вишивках можна побачити оленів – божественних посланців вічності із прадавніх українських міфів. У творчому доробку понад 300 рушників, з яких 80 – є у власній колекції, що експонуються на виставках.

Їхні рушники побували на виставках у Польщі, Білорусі, в Києві, Львові, Дубні, Старій Вижівці. Роботи сестер отримали низку дипломів і подяк, а ще захоплені відгуки їхніх шанувальників. Розпочинали сестри як і всі – з копіювання вишитих взірців сільських майстринь, які їм найбільше подобалися. Але скоро зрозуміли – наслідування не для них, треба творити суто своє, таке, чого немає ні в кого. Створили. Але і цього виявилося мало. Вони розуміли: якщо вишивання – це один з видів народної культури, яка збереглася з прадавніх часів, якщо це самобутнє мистецтво, то воно повинне мати свої закони, національні традиції, свої секрети, родзинки і перспективи. Взялися за літературу. Перечитали все, що тільки могли дістати. Про вишивання хрестиком, про занизування – імітацію ткацтва, особливо поширену у Волинській області... Про вишивання білим по білому. Згодом стали поєднувати дві техніки – біле вирізування і чересницю. Кажуть, таке поєднання властиве тільки Володимир-Волинському району, тож сестри вирішили відродити цю місцеву традицію.

На жаль, хвороба на таланти не зважає. Першою пішла Світлана, у жовтні 2009 року. Галинка журилася: як же вона тепер, із одним крилом? Адже свої неповторні рушники, біля яких тамували подих навіть досвідчені майстрині, дівчата вишивали одночасно, кожна зі своєї сторони. А результат був неперевершений у своїй неділимій цілісності. Через 8 років і Галинина душа крізь осінній туман полетіла до вирію. Невблаганна недуга забрала від нас Людей великого серця, високого патріотизму і надзвичайного Таланту. Проте пам’ять про них зберігається у вишитих квітах, ягодах, лебедях, оленях...

«Таку колекцію неможливо створити просто знічев’я чи на дозвіллі. За цим стоїть великий потяг до художнього самовираження цих обдарованих дівчат. Захоплює філігранність їхньої техніки і толерантне ставлення до автентики, в яку вони делікатно вплітали щось своє. Ці рушники вишиті за волинськими автентичними орнаментами, але наповнені подихом сучасності. У них можна відчитати особливості поліського краєвиду. Своє інтимне дівоче вони виливали у вишивку так природно, і так само природно воно відчитується як те вічне, чим дихає наш народ. За кожною назвою рушника – надзвичайно поетичний тема, до якої підібрано свій ключ і код» (Зоя Навроцька – завідувач Художнього музeю у м. Луцьку).

 

Виставка відкривається  12 червня у музеї літератури.

 

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі