«Найкращою похвалою для цього чоловік є те, що з любові до Ісуса Христа старався бути слугою прокажених, і отримав на це дозвіл. Це така примусова праця, на яку навіть злочинців не осуджують, а о. Бейзим полюбив її всім серцем».
Ян Бейзим, майбутній відомий єзуїт, місіонер та священик, народився 15 травня 1850 року в селі Бейзими Волинської губернії. За життя він прославився на весь світ своєю релігійною місією на Мадагаскарі, а після смерті був канонізований.
Ян Бейзим. Колаж Олександра Котиса
Його батьком був Ян Бейзим, власник маєтку в селі Онацьківці, учасник антиросійського повстання 1863 року, який із залишками свого загону перейшов на територію Австро-Угорщини. Батько був заочно засуджений до смертної кари, а його маєток за непокору російському царю спалили казаки.
Матір – графиня Ольга Стадницька гербу Шренява. Після втрати родинного маєтку матір разом із дітьми переїжджає з дітьми до Києва.
До 1863 Ян жив в Онацьківцях, навчаючись разом з молодшими братами й сестрами і кузинкою графинею Терезою Потоцькою під керівництвом домашніх учителів – Ходаковського і Дюваля з Парижу.
З самого дитинства Яна виховували в релігійній атмосфері. Впродовж 1864–1871 років хлопець навчався у Київській гімназії. У вільні хвилини він заробляв репетиторством, переписуванням різних документів і фізичною працею – щоб допомагати мамі. Канікули завжди проводив з родиною, допомагаючи на господарстві.
Ян Бейзим з дядьком, братом та сестрою. Тут і далі фото з beyzym.pl
Про юного Яна Тереза Потоцька сказала такі слова: «Ясьо завжди був серйозним – як на свій вік, маломовним, уникав шумних зібрань. Був дуже добрим. Не пам’ятаю, аби він коли-небудь сказав щось дурне або погане».
Потім було навчання Яна на курсах філософії в Тернополі. В 1872 році він робить рішучий крок, який змінить все його життя, вступає до ордену єзуїтів.
У 1874–1882 роках Ян навчався у Кракові, де продовжив вивчати філософію, а разом і гуманістику з теологією.
У 1879 році вивчаючи теологію в Кракові, він написав лист до генерала ордену з проханням послати його на місію: «З одного боку, бачу виразно, що я не є гідним і не здатним до такого важливого завдання, з другого боку, я народився і виріс у Росії, й тому добре розумію, що зі мною трапиться, якщо попаду в руки москалів. Незважаючи на це, у мені постійно зростає прагнення допомагати братам. Я не довіряю собі самому, а всю надію покладаю на Пресвяту Богородицю».
У 1898 році Ян Бейзим вирішує присвятити своє життя місіонерству і вирушає до міста Антананаріву, столиці Мадагаскару.
Ян Бейзим на Мадагаскарі
Подорож до острова була не простою і повною цікавих пригод, які Ян майстерно описав у своєму щоденнику. Спочатку з Кракова він добирався до Тулузи у Франції. 10 листопада на пасажирському пароплаві «Оксус» вирушив з Марселю на Мадагаскар. Через десять днів пароплав застряв на кораловому рифі. Два англійські кораблі витягнули його на глибину. Про свою подорож він пише: «З моменту, коли я сів у потяг у Кракові, я байдужим, оком дивився на все довкола, наприклад, на блискавки на морі, увесь час я молився до Божої Матері й думками був або в конвікті, все інше мене не обходило і не цікавило… Вирушаючи з краю, я був переконаний, що сам стану прокаженим, але мене це не злякало».
Письменник Адам Гжимала-Сєдлєцкі у 1914 році так написав про нього у своїх спогадах: «Гордістю і прикладом, вірою людини в себе саму є і буде для всіх Ян Бейзим. Я ні на хвилину не сумніваюся, що рано чи пізно це ім’я буде звучати всіма цивілізованими мовами».
18 серпня 2002 року Римський папа Іоан Павло ІІ канонізував Яна Бейзима під час свого візиту до міста Кракова. Днем святого вважається 12 жовтня, адже саме в цьому місяці в 1898 році Бейзим вирішив вирушити на місію за екватор. Він віддав тринадцять років свого життя героїчній праці із прокаженими. Іоан Павло ІІ в своїй промові про святого з Волині сказав такі слова: «Доброчинна діяльність Блаженнішого Яна Бейзима була вписана в його основну місію: нести Євангеліє тим, які її не знали. Це найбільший дар – дар милосердя – вести людей до Христа, дозволити їм пізнати Його любов».
Лікарня на Мадагаскарі
По приїзду на острів Бейзим розпочав працю у притулку для прокажених у Амбахівурака. Це було забуте Богом місце в пустелі, за десять кілометрів від столиці. Ця територія безлюдна, заросла високою травою. Волинянин жив у таких самих злиднях, як і його хворі. В історії місії на Мадагаскарі був першим священиком, який поселився серед прокажених. Таким способом ламав бар’єри страху, проклять і зневаги, які відділяли хворих від власних сімей і суспільства.
Ян Бейзим помер 2 жовтня 1912 року на острові Мадагаскар. Його поховали на цвинтарі прокажених у Марані. Хворі не дозволили, щоб його тіло поховали в іншому місці. Самі викопали могилу, поставили на ній залізний хрест і простий напис: «Преподобний Отець Ян Бейзим, засновник лікарні. 1850-1912». В некролозі йшлось: «Найкращою похвалою для цього чоловік є те, що з любові до Ісуса Христа старався бути слугою прокажених, і отримав на це дозвіл. Це така примусова праця, на яку навіть злочинців не осуджують, а о. Бейзим полюбив її всім серцем».
Ян Бейзим у кабінеті
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
