7 квітня 1952 року обкладинку журналу «Life» прикрасило фото Мерилін Монро, що знаменувало початок її зоряної артистичної кар'єри і становлення як секс-символа 1950-х років. За даними Американського інституту кіно Мерилін Монро й сьогодні входить до десятки найбільших кінозірок всіх часів, випереджаючи свою прижиттєву конкурентку Елізабет Тейлор.
Народжена як Норма Джин Мортенсон, більшу частину свого дитинства вона провела в прийомних будинках. Рано вийшовши заміж і не отримавши освіту, в 1945 році Норма почала працювати на воєнному заводі, де її помітив фотокор армійського журналу «Yank», чиї фотографії 17-річної укладниці парашутів дали можливість Нормі Доггерті (по чоловіку) підписати контракт з модельним агенством. З часом вона з'явилася на десятках обкладинок другорядних журналів, що врешті-решт привело до підписання через рік контракту з кіностудією «20th Century Fox». Розлучившись з чоловіком-моряком, що в цей час перебував у Китаї, вибіливши волосся і взявши в якості псевдоніму дівоче прізвище своєї матері, а в якості імені запропоноване студією, Мерилін Монро два роки знімалась у другорядних ролях.
Перші акторські успіхи прийшли до неї лише в 1950 році - критики відзначили роботу Мерилін Монро в стрічках «Асфальтові джунглі» і «Все про Єву». Завдяки цьому наступного року вона стала співведучою церемонії вручення премії «Оскар», де фільм «Все про Єву» з її участю мав 14 номінацій і отримав шість нагород. Інтерес публіки до Монро був підігрітий скандалом, коли в березні 1952 року вийшов календар з невідомою оголонею моделлю, дивним чином не неї схожою. Замість того, щоб заперечувати цей факт, Монро зізналась, що, перебуваючи у фінансовій скруті, три роки перед тим знялась у фотосесії ню відомого голівудського фотографа Тома Келлі.
Це зізнання справило неабияке враження на публіку і численні видання вирішили помістити фото Мерилін Монро на обкладинку. Першим був журнал «Life», який вийшов 7 квітня 1952 року, потім були «People», «People Today», «Look», «Cosmopolitan»; в грудні 1953 року на розвороті першого номеру «Playboy» була опублікована фотографія оголеної Мерилін Монро з її ню-фотосесії 1949 року, викуплена видавцем Х'ю Хефнером у Келлі за 500 доларів.
Наступні два роки стали зірковими для Монро - головні ролі у фільмах «Ніагара», «Джентльмени віддають перевагу блондинкам», «Як вийти заміж за мільйонера» принесли їй міжнародну славу. Хрипкий голос, витончена фігура і природня фотогенічність Монро затьмарили її акторську невпевненість, з якою вона ніяк не могла справитись.
Стомившись від образу "тупої блондинки", в 1956 році Мерилін Монро переїхала до Нью-Йорка, де почала брати уроки акторської майстерності в Студії акторів Лі Страсберга, який працював за системою Станіславського. До серйозних ролей вона повернулась в 1959-у і знялась в «Дехто любить погарячіше (В джазі тільки дівчата)» з Джеком Леммоном і Тоні Кертісом. Ця роль принесла Монро нагороду «Золотий глобус» за "кращу жіночу роль в комедії" і зірку на Алеї слави в Голлівуді.
Останньою роботою Монро, що вийшла на екрани, став фільм «Неприкаяні», знятий в 1961 році за сценарієм її третього чоловіка письменника Артура Міллера. Як і попередній «Займемося коханням» він виявився невдалим, а контракт на зйомки наступного, «Дещо повинно трапитися», був з Мерилін Монро достроково розірваний студією у 1962 році через безпричинні пропуски зйомок. У ніч з 4 на 5 серпня 1962 року вона була знайдена мертвою у себе вдома в Лос-Анжелесі. Її несподівана і дивна смерть від передозування снодійним широко обговорювалась у пресі, породила численні конспірологічні теорії і викликала хвилю самогубств, коли сотні американок наслідували приклад Мерилін Монро.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
