13 березня: Куренівська трагедія

13 березня: Куренівська трагедія

О 10-15 ранку 13 березня 1961 року дамба, яка перекривала Бабин Яр, не витримала навантаження і 14-метрова хвиля пульпи зі швидкістю 5 м/с хлинула на Куренівку, зносячи будівлі, людей, транспорт, трупи і залишки трун з довколишніх кладовищ. На площі близько 30 гектарів було знищено все живе. Тіла загиблих витягували впродовж місяця. За офіційними даними, Куренівська трагедія обірвала життя 147 людей, за неофіційними - 1,5-2 тисяч.

У 1950 році виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів, розташованих поблизу. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у відроги Бабиного Яру. Всього за 10 років у такий спосіб було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту на площі близько одного квадратного кілометра.

Намив виконувався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем великого промислового та житлового району Києва — Куренівки — але замість бетонної дамби було споруджено земляну, яка не відповідала нормам безпеки. Пропускна спроможність протиповеневого стоку становила лише 0,5 м3 за секунду, що було недостатньо для виключення можливості аварії.

Ще 11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей з небезпечної зони вжито не було. О 6-45 ранку 13 березня 1961 року дамба почала руйнуватися, а через 3,5 години її прорвало. Брудна вода і близько 700 тисяч кубометрів мокрого грунту сповзли по яру вниз і покотилися до вулиці Фрунзе.

О 9-30 пульпа дісталася Куренівки. Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Пульпою було практично повністю знищено трамвайне депо ім. Красіна, кілька десятків його працівників загинули. Куренівська катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки, частину стадіону «Спартак» і покрити 25 гектарів площі триметровим шаром твердіючої пульпи.

 

Cтадіон «Спартак» (нинішня адреса - Кирилівська, 105) після катастрофи, 13 березеня 1961 року
Cтадіон «Спартак» (нинішня адреса - Кирилівська, 105) після катастрофи, 13 березеня 1961 року

 

Влада довгий час приховувала і применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій цензурі, у місті був відключений міжміський телефонний зв'язок, багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи у документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденою у товщі затверділої пульпи. За офіційними даними загинуло 145 чоловік, за неофіційними - вдесятеро більше.

У режимі секретності прокуратурою УРСР було порушено кримінальну справу, проведено слідство. Закритий суд засудив шістьох посадових осіб до тюремного ув'язнення - начальник, головний інженер і начальник Петровської дільниці БУ-610, голавний інженер тресту "Укргідроспецбуд" і два московських проектувальника (згідно з висновком експертної комісії, причиною аварії названі «помилки в проекті гідровідвалів і дамби»).

Після катастрофи у Бабиному Яру було збудовано нову капітальну дамбу висотою 25 метрів, прокладено водогін, здатний забезпечувати надійну експлуатацію навіть за умов великої повені та тотальних злив. Згодом через заповнену частину яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинішньої вул. Олени Теліги), облаштовано парк.


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі