Джерело: artefact

Князі Київської Русі постійно сварилися. То не могли з’ясувати хто із них старший, то билися за краще князівство, то за Київський престол. Це давало зовнішнім ворогам хороший шанс завоювати Русь. І от вони це поступово починають робити. Одними з тих, хто бавився у воєнні ігрища з руськими князями, були половці. Вони почали нападати на кордони Русі з 1061 року. Та у 1174 році князь Ігор зумів прогнати половців, здобувши перемогу «у степу над Ворсклою».

Що таке Київська Русь та хто такі князі?

У школі нас вчать, що Київська Русь —  це середньовічна держава на території Східної Європи з центром у Києві. Існувала вона з кінця IX до середини XIII століть і являла собою об’єднання руських князівств під владою династії Рюриковичів. Так, саме об’єднання князів.  А чому ми дивимося на Київську Русь лише як на державу? Ну, по-перше, самі князі та жителі того часу не називали цю державу Київська Русь. Цей термін винайшов історик російський Сергій Соловйов, який своїй 20-томній праці «Історія Росії від найдавніших часів до сьогодення» (1851 рік) писав, що існувала Русь Київська, Русь Чернігівська, Суздальська, Ростовська.

Скоріш за все самі жителі Київської Русі ідентифікували себе як русичі (в сенсі жителі держави Русь), або ж як мешканці певної локальної території – кияни, чернігівці, новгородці. Так їх об’єднувала влада, вони платили данину в Київ. Ми розуміємо Київську Русь, як державу, однак для більш глибшого її вивчення можна поглянути на Русь, як на цивілізацію. От приміром, ми знаємо і розуміємо, що Європа – це є цивілізація. Але при цьому країни Європи об’єднуються в ЄС, мають уніфіковане законодавство, спільну грошову одиниці, хоча деякі з країн союзу використовують свою грошову одиницю.

 

 

В такому випадку можна подивитися на Київську Русь, як на цивілізаційне об’єднання територій, князівств, що мали спільні елементи влади, грошову одиницю, але не були єдиною державною в сучасному розумінні цього слова. Тим паче, що Київська Русь занепала, і не змогла відновитися як держава після Монгольської навала. А саме зародження, розвиток і занепад – це ознаки, притаманні цивілізаціям. Про це пише англійський історик Арнольд Джозеф Тойнбі. У своїй 12-томній праці «Розуміння історії» (1934—1961 роки) британський вчений поділив історію людства на ряд локальних цивілізацій, що мають однакову внутрішню схему розвитку. Поява, становлення і занепад цивілізацій характеризувався такими факторами, як зовнішній Божественний поштовх і енергія, виклик і відповідь та ухід і повернення.

Київська Русь це якраз і певний  тривалий приклад саме цивілізаційної потуги східноєвропейських народів. Їх цивілізаційний розвиток пройшов свою еволюцію від племінної структури до утворення союзів племен, появи князівств та злиття в спільний державно-правовий механізм, уніфікацію релігії шляхом прийняття християнства, закладанні правової традиції «Руською правдою», створенням пов’язаних між собою соціальних структур з достатньо сильною мотивацією до підтримки цінності цього об’єднання.

У цьому контексті приклад феодальної роздробленості Київської Русі, князівські міжусобиці починають час занепаду цієї цивілізації.  Приміром, герой нашої статті Ігор Святославич влітку 1169 року на вимогу князя суздальського Андрія Боголюбського взяв участь у поході на Київ. Тоді головне місто цивілізації було розорене.  Пізніше, князь Ігор воював проти представників іншої цивілізації – половців, кочовиків, які своїми нападами тероризували міста Київської Русі. Улітку 1171 року  він з дружиною розбив половців під проводом знаменитих ханів Кончака і Кобяка поблизу Переяслава.

 

 

Однак він, як і більшість князів Ольговичів, радше приятелював із половецькими ханами, аніж воював із ними. Коли помер Олег, Ігор вокняжився у Новгороді-Сіверському. 1181 році він разом з половцями зустрічав київського князя Святослава Всеволодича, котрий ходив на Всеволода владимиро-суздальського. Тодішній київський князь Рюрик Ростиславич, якому заважало бойове братство Ігоря та Ольговичів з половецькими ханами, напав на Ігоря і орду неподалік Києва. Ігор з Кончаком втекли Дніпром. Через дружбу з Кончаком Ігор відмовився від участі в поході південноруських князів на половців 1183 року Навесні 1185 року Кончак знову вторгся в Переяславську землю Тоді Святослав із Рюриком і молодшими князями розбили його на р. Хорол Вони збиралися вирушити в похід на Дон, однак випереди в їх Ігор з молодшими князями — рідним братом Всеволодом, князем трубчевським і курським, племінником Святославом Ольговичем рильським і сином Володимиром путивльським. У першій битві Ігор переміг половців, але в другій зазнав нищівної поразки Проти нього піднялася, за словами літописця, «вся Половецька земля» Руське військо було майже повністю знищене на березі р Каяли, всі князі потрапили в полон У відповідь на похід Ігоря Кончак знову пішов на Русь Його ледве вдалося зупинити київському князю Святославу Всеволодичу Невдовзі Ігор утік з полону. Цей нещасливий епізод давньоруської історії оспівано у «Слові про Ігорів похід».

Як знайшлося і як втратилося «Слово…»

Граф Олексій Мусін-Пушкін володів соковитою колекцію древніх рукописів. Старовинні документи – від літопису патріарха Никона до листів царя Петра І гніздилися на книжкових полицях у просторих залах його московського палацу. За це його поважали як відомі російські історики, так і найвижчі правителі держави. Та найбільшу славу збирачам артефактів зазвичай приносить одна-єдина знахідка, яка може перевернути уявлення нащадків про певний період чи епізод минулого. Щось таке сталося із Мусіним-Пушкіним. Коли він купував у священника Ярославського монастиря чергову партію древньоруських «манускриптів», він іще не знав, що йому пощастить відкрити незнаний на той час поетичний твір  – «Слово о полку Ігоревім».

 

Це знаєте, як зараз віднайти невидані твори Хемінгуея чи Ремарка, або ж відкрити нові поезії Тараса Григоровича Шевченка, сильніші за ті, які він помістив у «Кобзар».

Сенсаційна знахідка московського графа побачила світ у 1800 році. Над нею працювала група істориків на чолі з Дмитром Бантишем-Каменським та Олександром Малиновським. Накладом 1 200 примірників (доволі масштабно, як на початок 19 століття) по книгарням та бібліотекам Росії та України розійшлася поетична збірка «Іронічна пісня про похід на половців удільного князя Новгород-Сіверського Ігоря Святославича». Це була книга, з  трактуваннями та перекладом зі древньої мови Київської Русі. Оригінал залишився у графа Олексія. Подейкують, що і Катерина ІІ хотіла  мати й собі оригінальний список цього твору, тож Мусін-Пушкін зробив для неї копію. І не дарма. Адже у 1812 році Наполеон Бонапарт пішов на Москву, і російські війська змушені були підпалити місто, аби воно не дісталося французам. Отак і згорів оригінал «Слова о полку Ігоревім», але його копія все ж уціліла завдяки примхам імператриці.

«Київська Русь – united». Головна ідея слова про Ігорів похід

Князі Київської Русі постійно сварилися. То не могли з’ясувати хто із них старший, то билися за краще князівство, то за Київський престол. Це давало зовнішнім ворогам хороший шанс завоювати Русь. І от вони це поступово починають робити. Одними з тих, хто бавився у воєнні ігрища з руськими князями, були половці. Вони почали нападати на кордони Русі з 1061 року. Стародавній документ «Повість временних літ» так змальовує ті події:

Люди в містах змучилися від голоду і здалися переможцям. Половці ж взявши місто, спалили його, а людей розподілили й повели у свої шатри.

Тому ідея об’єднуватися, а не сваритися стала ключовою у «Слові…».

У 1174 році князь Ігор зумів прогнати половців, здобувши перемогу «у степу над Ворсклою».

Проте це не зупинило непроханих гостей, і вони продовжували надокучати мешканцям руських міст своїми набігами. Потрібно було зібрати всіх руських князів, об’єднатися, раз і назавжди розбити половців.

Київський князь Святослав вирішує зумів зібрати 9 князь. Вони пішли в похід і перемогли степовиків. Цей успіх викликав почуття заздрощів у тих князів, які не пішли воювати проти половців, бо тріумфатори здобули у бою чимало трофеїв і військову славу. Одним з тих, хто в похід не подався, був князь Ігор. Він вирішив організувати свій похід, і остаточно розбити половців.

 

Перша битва закінчилася для русичів успіхом. Біля річки Сюурлій (неподалік сучасного Слов’янську) Ігор розбив половців. Проте цей успіх приспав пильність князя. Поки військо Ігоря відпочивало, половці підтягнули свої сили, організували котел для руської армії, а за тим розбили учасників походу.

У «Слові» згадується, що на 9 день походу руське військо застав недобрий знак. Відбулося затемнення сонця. Русичі заговорили, що це поганий знак, але Ігор вирішив продовжувати похід, який у підсумку завершися для його армії поразкою.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.