17 лютого 1600 року після семирічного ув'язнення в Римі на площі Квітів за рішенням суду інквізиції спалено звинуваченого у єресі 52-річного доктора богослов'я Джордано Бруно.
В 1572 році 24-річний монах-домініканець Джордано Бруно отримав сан священника і став служити в Кампаньї, провінційному містечку Неаполітанського королівства. Приблизно в цей же час він позначомився із працею «Про обертання небесних сфер», в котрій Миколай Коперник виклав свої погляди на будову Сонячної системи. Ця революційна для тих часів праця формально не була заборонена інквізицією, проте інші книги, які читав Бруно, змусили його критично поставитись до догматів церкви і у 1576 році, прагнучи уникнути розслідування своєї діяльності в монастирі св. Домініка, Бруно втік до Риму, звідки почались його мандри Європою.
У 1579 році Джордано Бруно працював у Женевському університеті, звідки йому вже через рік довелось терміново виїжджати після звинувачень у єресі уже збоку кальвіністів. Він перебрався спочатку в Ліон, а потім в Тулузу, де отримав ступінь доктора боголов'я і до 1581 року читав лекції з філософії, звідки із-за конфлікту на релігійному грунті переїхав у Париж. Тут він викладав у Сорбонні і опублікував свої перші роботи із мнемоніки, які зробили його знаменитим. Король Англії Генріх III, який побував на одній з його лекцій, був вражений феноменальною пам'яттю Бруно та його освіченністю і запросив у Лондон, де той у 1584 році опублікував одну з основних своїх праць - «Про нескінченність, всесвіт і світи».
Хоча Бруно був не першим, хто висловив ідею безмежності Всесвіту, він пішов далі своїх сучасників, припустивши, що інші зірки - аналоги Сонця, яке є центром світу і саме, подібно Землі, обертається навколо своєї осі. Настільки революційні погляди і особиста конфліктність та безтактність завадили Бруно отримати посаду викладача в Оксфорді і вже за рік він знову переїхав до Парижу, звідки, ніде надовго не затримуючись, - до Марбурга, Віттенберга, Праги та Франкфурта, читаючи лекції і ведучи публічні диспути з місцевими філософами.
Після чеогрової недалої спроби знайти роботу в університеті Падуї, в 1591 році Бруно прийняв запрошення молодого аристократа Джованні Моченіго стати його особистим викладачем і переїхав до Венеції, яка в ті часи вважалась найліберальнішим містом Італії. Проте, вже за півроку, коли Бруно заявив про намір залишити Венецію, Моченіго написав на нього три доноси, і 22 травня 1592 року Джордано Бруно був заарештований інквізицією.
Він був звинувачений у богохульстві, аморальній поведінці і єресі в питаннях догматичного богослов'я - Бруно закидали його вчення про нескінченність Всесвіту, невір'я у божественність Христа і його чудеса, незайманість діви Марії, заняття магією та ворожінням. У 1593 році венеціанська інквізиція передала Бруно римській, де він сім років утримувався в увя'зненні і відмовився зректись своїх поглядів. 20 січня 1600 року папа Климент VIII оголосив його єретиком, позбавив сану священника, відлучив від церкви і 17 лютого за вироком суду інквізиції Джордано Бруно був спалений на площі Квітів у Римі.
Прах Бруно був викинутий у річку Тибр річки, а всі його твори в 1603 році були внесені в «Індекс заборонених книг» Римо-католицької церкви, який втратив чинність лише в другій половині ХХ століття.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
