16 лютого: незалежність Литви

16 лютого: незалежність Литви

16 лютого 1918 року Литовська Рада під керівництвом Йонаса Басанавічюса одноголосно проголосила відновлення незалежності Литви як самостійної демократичної держави зі столицею у Вільнюсі. Вона була визнана 23 березня 1918 року кайзером Вільгельмом, однак лише у листопаді, після поразки Німеччини у Першій Світовій війні, був сформований перший литовський уряд.

 

Литва як незалежна держава існувала з початку XIII століття до 1569 року, коли у Любліні було укладено унію між Королівством Польським та Великим князівством Литовським. На середину XVIII століття Річ Посполита перетворилась на слабку країну, нездатну захистити власні кордони і припинила своє існування після кілької поділів її території Австрією, Пруссією і Росією, до якої відійшли литовські землі.

Під час Першої Світової війни більша частина Литви була окупована Німеччиною і разом з Польщею, Курляндією і Західною Білоруссю увійшла до військово-адміністративного утворення Обер-Ост. Коли німецьке командування зрозуміло, що війна на два фронти стає обтяжливою і почало пошуки компромісу з Російською імперією, було прийняте рішення використати окуповані території для створення буферних маріонеткових держав - за прийнятим 17 липня 1917 року рейхстагом законом на деяких національно-однорідних територіях було дозволене створення автономних адміністративних формацій.

За ініціативою німецької адміністрації Обер-Оста 4 серпня 1917 року був створений оргкомітет, під керівництвом якого 18 - 22 вересня 1917 року у Вільнюсі пройшла конференція 214 делегатів литовських повітів, котра обрала представницький литовський орган - Литовську Тарібу (Раду) на чолі з членом Демократичної партії Атанасом Сметаною. Вона прийняла рішення про необхідність відновлення на литовських етнічних землях державності, заснованій на демократичних принципах, устрій якої мав бути визначений Установчими зборами з обраних делегатів.

Після того як 2 грудня 1917 року Німеччина підписала з більшовицькою Росією перемир'я і розпочала мирні переговори, у неї виникла необхідність надати окупованим територіям певний юридичний статус - Тарібі було запропоновано в обмін на визнання незалежності Литви укласти з Німеччиною довготривалий союз на основі конвенцій, що регулювали військові, транспортні, митні та валютні питання.
11 грудня 1917 року Литовська Рада, погодившись на «твердий і постійний союз» з Німеччиною, прийняла резолюцію, якою проголошувала незалежність Литви. Проте Німеччина порушила свою обіцянку і не визнала її, відмовившись також запрошувати Литву до участі в мирних переговорах у Бресті. У відповідь 8 січня 1918 року Таріба внесла в резолюцію за 11 грудня дві поправки, які проголошували демократичний принцип існування литовської держави і виключали згадку про союз з Німеччиною. 26 січня адміністрація Обер-Осту відхилила ці зміни, що привело до розколу в Тарібі - її залишило п'ять членів, включаючи Сметану, який раніше був прихильником редакції 11 грудня.

Новий голова Литовської Ради Йонас Басанавічюс після кількох тижнів переговорів із вибулими соратниками також погодився на редакцію від 8 січня, і 16 лютого 1918 року всі двадцять членів Таріби одностайно схвалили Акт про незалежність Литви як як самостійної демократичної держави зі столицею у Вільнюсі.

Публікація закону була заборонена владою Німеччини і лише 23 березня, після підписання Брестського миру, за яким Прибалтика відійшла до сфери інтересів Німеччини, кайзер Вільгельм визнав незалежність Литви у редакції 11 грудня 1917 року. Не маючи жодних важелів впливу на ситуацію, Литовська Рада змогла сформувати уряд тільки листопаді 1918 року, коли Вільгельм II був позбавлений влади в результаті Листопадової революції в Німеччині.

Незважаючи на втрату оригіналу документу, «Акт про незалежність Литви від 16 лютого 1918 року» був юридичною основою існування незалежної Литви у період до 1940 року, коли вона була окупована СРСР, і після 1990 року, коли Литва першою з радянських республік проголосила про свій вихід з його складу. 


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі