Джерело: Opinion

У суботу, 10 лютого, на 88-му році життя помер відомий академік, філософ, заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук та професор Мирослав Попович. Для багатьох українців відомий філософ був справжнім моральним авторитетом. У його доробку близько 400 наукових праць, присвячених проблемам логіки, методології і філософії науки та історії культури. Нагадаємо, Попович був одним із учасників ініціативної групи «Першого грудня», яка об’єднала відомих інтелектуалів і громадських діячів у процесі становлення вільного народу України. У 2001 році академік став лауреатом Шевченківської премії.

 

Борислав Береза, громадський діяч та екс-речник Правого сектору, написав, що так було завжди: люди не живуть вічно, одні йдуть, однак з’являються інші. На переконання Берези, не так страшно, що ми прощаємося з людьми-епохами Поповичем чи Гузаром, страшніше те, що «на заміну глибам приходить пил».

Ольга Богомолець, лікарка, політик і громадська діячка, розповіла, що саме Попович допомагав їй у підготовці монографії з історії української домашньої ікони. Мирослав Володимирович, на погляд Богомолець, був тією людиною, котра завжди була готова прийти на допомогу кожному, хто прагнув змінити життя в Україні на краще, і своїми успіхами та досягненнями сотні відомих людей зобов’язані саме йому.

Журналіст і головний редактор інтернет-порталу «Цензор.Нет» Юрій Бутусов навів одне з висловлень українського філософа та додав, що Попович дуже уважно спостерігав за війною на Донбасі та не пропускав військові публікації.

Лариса Волошина, журналістка та публіцистка, впевнена, що все, що ми можемо згадати про Поповича (його наукова діяльність з відродження української культури та історії, книги, публікації, ініціатива у групі «Першого грудня») є тим, на чому він стояв, його людяністю, котра зверталася до людини у кожному з нас.

Журналіст Михайло Глуховський поділився з читачами своєю розмовою з Поповичем, розповівши, що за студентських років саме через книжки академіка просиджував в університетській бібліотеці від відкриття до закриття.

Письменниця, правозахисниця та телеведуча Лариса Денисенко назвала Мирослава Володимировича великим правозахисним серцем. Саме з ним Денисенко мала нагоду минулого року поговорити про Львів, жінок правозахисного руху, політичних в’язнів, свободу та смак неба.

Наталія Заболотна, голова Фонду гуманітарного розвитку, авторка та керівниця численних арт-проектів, розповіла, що саме Мирослав Попович одним із перших приєднався й підтримав громадську платформу «#SOSмайбутнє» та брав участь у розробці законопроекту «Про державний фонд гуманітарного розвитку».

Медіаконсультант Василь Зоря розповів, що стан здоров’я філософа незадовго до Нового року різко погіршився, а після останньої операції на серці на початку року внаслідок кількох мікроінсультів Мирослав Попович помер.

Головна редакторка всеукраїнської газети «День» Лариса Івшина підкреслила: якщо великі люді майже завжди прості, то це була простота третього ступеню.

Муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саїд Ісмагілов від імені мусульманської спільноти України висловив скорботу та співчуття.

Сергій Квіт, освітній і громадський діяч, педагог, літературознавець та 9-й міністр освіти і науки України, наголосив, що саме Попович був одним із тих, чиєю працею та зусиллями Могилянка постала такою, якою ми тепер її знаємо. Одним із тих, хто гідно представляв Україну, її народ та її наукову думку світові. Одним із тих, по кому звірялося значення слів «порядність» і «честь».

Вахтанг Кіпіані, журналіст та історик, нагадав, що, хоч у це важко повірити, але були часи, коли інтелектуали та ідеалісти ходили у політику. В історії України залишаться дебати про Народний рух 1989 року, коли Іван Драч і Мирослав Попович опонували в телеефірі секретарю ЦК Леоніду Кравчуку.

Філософ і письменник Тарас Лютий розповів, що мешкав із Поповичем в одному будинку лише на різних поверхах, та запропонував перейменувати назву їхньої вулиці на честь українського філософа.

Журналіст Віталій Мороз розповів, що під час навчання в Могилянці саме книга Мирослава Поповича «Нарис історії культури України» була однією з тих, які спонукали вчитися й цікавитися, заглиблюватись і розуміти, що знання – це неймовірна пригода та мандрівка.

Політичний консультант Петро Охотін переконаний, що таких, як Попович, потрібно шукати, вирощувати та плекати, давати їм ефіри та колонки в часописах.

Костянтин Рахно, філолог, історик та етнолог, впевнений, що за радянських часів Попович був практично дисидентом, а за науковими переконаннями був позитивістом, хоча його й примушували цього зректися.

Художник Олександр Ройтбурд лише лаконічно зазначив, що на один «світлий розум+совість» у країні з більш ніж 40-мільйонним населенням стало менше.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.